Фізико-географічна характеристика території дослідження

Географічне положення.

Львівщина відзначається великою різноманітністю природних умов і батими природніми ресурсами, що зумовило її розташування на Волинсько-Подільській площині та частково в Карпатах [2].

Георафічною особливістю області є те, що по її території проходить Головний Європейський вододіл, який зумовлює значне розчленування рівнинної частини на ряд природніх районів ( мале Полісся, Розточчя, Волинську височину, Опілля). Українські Карпати представлені Передкарпаттям, Верхньодністровськими та Сколівськими Бескидами, Стрийсько-Санською Верховиною та Верховинськими середньогірськими хребтами. Територія Опільського району являє собою невисокі горбисті пасма, що тягнуться в основному з північного заходу на південний схід.

Передкарпаття розташоване між південно-західним краєм Подялля та північно-східними схилами Карпат.

Передкарпатська височина відзначаючись середніми висотами міжрічкових просторів 350 – 500 м, досить виразно поділена на такі три частини:

а) північно-західну (до р. Стрий),

б) центральну (між р. Стрий і м. Коломиєю),

в) південно-східну (на Схід від Коломиї).

2.2. Геологічна будова.

Територія Передкарпаття у геологічному відношенні відповідає Передкарпатському крайовому прогину. Передкарпатський крайовий прогин розчленований на дві зони: Зовнішню та Внутрішню [7].

Зовнішня зона має у своїй основі платформений фундамент. На ній розвинуті куполовидні і брахіантиклінальні складки, звичайно розбиті великими та дрібними розривами на блоки, при чому, як правило, розриви мають північно-західне простягання. Потужність неогенових відкладів у зовнішній зоні неоднакова. Південно-західна межа Зовнішньої зони на поверхні проводилась через лобову частину зім'ятих відкладів, що складають Внутрішню зону ( Стебницький насув ). Зовнішня зона Передкарпатського крайового прогину на поверхні складена породами тортону і сармату, під якими свердловинами відкриті відклади рифею; палеозою і мезозою.

Внутрішня зона Передкарпатського крайового прогину по фронту пологого Насуву межує із зовнішньою зоною. Вона ділиться на три підзони: Дрогобицьку, Долинську і Бориславську. В її геологічній будові беруть участь крейдові палеогенові та неогенові відклади. Неогенові відклади представлені нижніми та верхніми маласами. Характерною особливістю Долинської і Бориславської підзон є припіднята флімоїдна основа, подекуди настільки, що маласові відклади збереглися тільки в ядрах синкліналей.

Четвертинні відклади покривають майже суцільним чохлом Карпати, Передкарпаття і Закарпаття. Серед них є такі генетичні типи: елювіальні, делювіальні, алювіальні, камновіальні, льодяникові, еолові, пролювіальні, озерні, флювіально-гмеціальні і озерно-льодяникові.

Алювіальні відклади представлені у Передкарпатті. Тут переважають галечники світло-сірого дрібнозернистого пісковику, є ще кварцити, кремінь, кварц. Еолові відклади представлені розсіюваними пісками. Озерні відклади характеризуються великим літологічним різноманіттям, але перевагу мають галечниковий і піщаний характер.

Озерно-льодяникові відклади представлені глинами, сфагновими торфами. Льодяникові – моренами гірських льодовиків.

Делювій представлений скупченнями мілких продуктів вивітрювання гірських порід, змитих талими водами і дощовими. Елювій розвинутий на глинах і алевролітах Міоценового віку. Пролювіальні відклади складають найчастіше невеликі конуси виносу на низьких терасах рік. Флювіальні відклади представлені гравійно-галечниковими, піщаними, супіщаними, суглинистими і глинистими породами.

На Передкарпатті є родовища нафти і газу (Долинське, Бориславське – нафта).

Неогенові відклади є соленосними провінціями. Важливе значення мають мінеральні води та лікувальні солі. Трускавець, Моршин, Свалява є визначними курортами.

2.3. Геоморфологія.

Прикарпатська височина – зворотна, нисхідна морфоструктура, яку слід віднести до типу "височин крайових прогинів", хоч деталі рельєфу відображають прямо оротектоніку [7].

Відповідно до будови розрізняють Внутрішню і Зовнішню зони Передкарпатського прогину, поділені регіональним насувом, що виник вздовж розлому.

Зовнішня (епіплатформа) – відносно молода зона прогину. Відзначається розвитком верхнього маласового комплексу, пологих, шороких, куполовидних складок. Зоні відповідає плоский терасово-акумулятивний рельєф.

Внутрішня (епігеосинклінальна) зона прогину характеризується наявністю товщ крейди, палеогену, певного розміру міоценового маласового комплексу. Для зони характерна інтенсивна складчастість лінійного типу і більш інтенсивне розчленування рельєфу. На межиріччях переважає грядово-горбистий (структурно-ерозійний) рельєф.

2.4. Водні ресурси.

Карпатська, Передкарпатська і Закарпатська низовини включають приблизно 500 рік, кілька тисяч періодично діючих водотоків і більше 1200 водоймищ, переважно ставків [35].

Густота річкової сітки у Передкарпатті змінюється від 0,5 – 0,3 км/км2. Гідрологічна сітка північно-східного схилу Карпат і Передкарпаття належить Дністру, Пруту, Серету. Дністер впадає у Чорне море, а Прут і Серет – у Дунай. Найбільша кількість рік припадає на басейн Дністра ( 235 ).

Ріки, що протікають у передгір'ях характеризуються меншим падіннями ( 1 – 8 м/км ) від гірських, менш глибокими і розробленими долинами, яким у більших річках властива трапедоїдальна форма з добре вираженою заплавою і руслом, а також швидкістю течії від 0,5 – 1 до 2 – 3 м/с в паводки.

Ріки, що беруть початок в горах, а потім протікають в передгір'я, по виході з гір поступово набирають рис рівнинних рік. У передгір'ї вони мають широкі долини з терасовими схилами, добре розвинені заплави, звивисті розгалужені русла. Малі паводки спостерігаються також. Максимальні паводки є на річках Тиса, Стрий, Бистриця, Черемош. Ріки мають змішаний характер живлення – грунтовими, дощовими і талими водами. Літом переважає дощове живлення. Осінню – дощове і підземне, зимою – талими водами, весною – снігове і дощове.

Найбільш водоносні р. Тиса і р. Дністер, на другому місці Прут і на третьому Стрий.

2.5. Грунти.

Дерново-підзолисті грунти. Основний грунтовий фон утворюють дерново-підзолистоглейові грунти. Профіль цих грунтів різко диференційований. Пухкий елювіальний горизонт (А1+А2) тут досягає приблизно 50 см, в 1,5 – 2 рази більший, ніж у дерново-підзолистих грунтах інших провінцій лісо-лучної зони [7].

Численні залізо-мерганцеві бобовини горизонту А1 і особливо А2 свідчать про інтенсивність оглеєння описуваних грунтів у минулому, а також сучасне періодичне перезволоження їх поверхневих горизонтів.

Характерною особливістю грунтів межиріч Передкарпаття є наявність дуже щільного і своєрідного ілювіального горизонту. Він має мозаїчне забарвлення: іржаво –бурі плями