Торгівля, готельний і ресторанний бізнес | 8350 | 1885

Сфера транспорту і зв'язку | 3860 | 1885

Інші галузі | 440 | 1995

Рис. 4.. Галузева структура зайнятості [14]

5. Історичні особливості розвитку країни

Назва країни походить від назви наймогутнішого слов'янського племені Celo. Саме слово в перекладі з індоєвропейської мови означає "людина нашого плем'я". Докази заселення Чехії сягають 1,7 – 1,6 млн. років тому.

Особливе стратегічне значення Чехії зумовлювало намагання різних завойовників підкорити її. Так, у IV столітті до нашої ери, тут поселилося кельтське (гальське) плем'я богемців, яке дало країні першу назву – Богемія.

Світанок суспільства кельтів у 1 столітті до нашої ери зупинили атаки германських племен. В I-IV століттях нашої епохи богемців витіснили германці. В період "переселення народів" на території Моравії залишилися Лангобарди, які в половині 6-го століття були витіснені новим приходом зі Сходу слов'янських племен.

З V століття на території Чехії утвердилось слов'янське плем'я чехів, яке в VII столітті увійшло в державу Само, а потім і у Великоморське князівство [1].

До середини I тисячоліття н.е. на території сучасної Чехії розселилися слов'янські племена – предки чехів. В VII ст. виникло перше в цьому районі державне утворення – Само. Існуюча в IX – початку Х ст. Велико-Моравська держава охоплювала територію Моравії, Словаччини, Чехії, а також деякі землі на північ і південь від них. Це князівство розпалося під ударами угорських племен; східна його частина, куди входила сучасна Словаччина, в XI ст. була включена в угорську державу [59, 123].

У IX столітті сформувалося Празьке князівство на чолі з князівським родом Пржемисловичів. Воно стало основою Чеської держави, а Прага перетворилась на важливий центр торгівлі на шляху із Регензбурга в Краків та Київ.

Укріплення держави продовжувалося і в X столітті при Болеславі I, але в цей час Чехія попадає під владу германського короля, в результаті чого вона пізніше стала складовою "Священної Римської імперії".

В 1158 році Чехія стала королівством. При королях Пржемислі I (1197-1230), Пржемислі II (1253-1278), Вацлаві II (1278-1305) і Вацлаві III (1305-1306) до Чехії були приєднано багато суміжних земель (Австрію, Штірію, Карантію, значну частину Польщі і Угорщини) [1].

Процес феодалізації і територіальної концентрації привів до створення в XII ст. Чеського королівства, ядром якого стало Празьке князівство. В XII-XIV ст. Чеське королівство територіально сильно виросло і при Карлі I (він правив в 1346-1378 рр. і одночасно був під ім'ям Карла IV імператором "Священної Римської імперії") стало грати важливу роль в політичному, економічному і культурному житті Європи. В Чехії розвивалися землеробство і ремесло (зокрема, гірничорудна справа), росли міста. Відбиваючи військові напади із заходу, чеські королі, що прагнули поповнити державну казну, заохочували разом із тим німецьку колонізацію, внаслідок чого в чеських містах утворився шар німецького патриціату, а в селі з'явилися німецькі феодали [59, 123].

Найбільшого розквіту держава досягла під час правління Карла I. У цей час був виданий законник "Majestas Carolina", засновано Празьке архієпископство, заснований Празький університет. Карл I домігся для себе імператорської корони "Священної Римської імперії", посів престол під іменем Карла IV. Прага стала її столицею.

У XIV-XV століттях в результаті зростання феодальної експлуатації різко загострилися класові протиріччя і почалися численні християнські повстання. Рух Реформації у Чехії на початку XV століття очолив Ян Гус. Спалення Яна Гуса в 1415 році дало поштовх широкому національно-визвольному рухові [1].

Величезну роль в історії чеського зіграли гуситські війни (XV ст.). Під цією назвою відомий широкий антифеодальний, антикатолицький і національно-визвольний (направлений проти засилля німецького патриціату і німецьких феодалів) рух, який почався незабаром після страти (1415 р.) вождя чеської Реформації Яна Гуса. Головним учасником руху було селянство. Радикальні гусити, що називалися таборитами (їх оплотом було місто Табор), прагнули серйозних соціальних перетворень. Війська таборитів неодноразово вступали на землі, заселені словаками, зустрічаючи підтримку з боку народних мас. Гуситський революційний рух викликав широкий відгук в Європі. Він став одним із найважливіших етапів в історії Чехії. Героїчні традиції гуситів надихали чеський народ в його подальшій боротьбі за національне і соціальне звільнення [59, 123].

В XVI столітті однією з найважливіших проблем політичної життя стала боротьба з турецькою агресією. Після поразки при Мохачі в 1526 році чеські феодали вибрали своїм королем ерцгерцога Фердинанда Габсбурга. Габсбурги посилили політику, спрямовану на обмеження самостійності Чехії, що привело в 1618 році до повстання. У бою біля Білої гори повстанці були розгромлені. Чехія втратила свою незалежність, а в 1627 році влада Габсбургів була об'явлена наслідною.

Тридцятилітня війна, яка продовжувалася в Європі до 1648 року, зруйнували країну. ЇЇ населення зменшилося на третину. Економічний розвиток Чехії гальмували австро-турецькі війни [1].

З XVI-XVII ст. Чехія опинилася в багатонаціональній державі Габсбургів. В 1618 р. в Чехії спалахнуло антигабсбурзьке повстання, проте в битві біля Білої гори (поблизу Праги, 1620 р.) повстанці були розбиті, внаслідок чого Чехія остаточно потрапила в залежність від Австрії і повністю позбулася самостійності. В країні восторжествувала феодально-католицька реакція, посилився процес закріпачення селянства.

Зростання селянських повстань і загальна криза феодалізму примусили відмінити особисту кріпосну залежність селян (в Чехії – в 1781 р.). Розвиток капіталістичних відносин, що проходив в Чехії значно інтенсивніше, ніж на території Словаччини, процес формування чеської і словацької націй викликали до життя рух національного відродження. Він ставив собі за мету відродження і зміцнення національних мов, самобутньої культури [59,