В кінці XVIII на початку XIX століття в Чехії формується рух "чеське відродження".

В 30 – 40-х роках XIX століття в Чехії почався промисловий переворот і назріла революційна ситуація. Кульмінаційним пунктом революційного руху стало Празьке повстання 1848 року. Повстання було придушене, але привело до визволення селян від кріпосної залежності [1].

Після революції 1848-1849 рр., яка привела до звільнення селян від феодальних повинностей, розвиток капіталізму в імперії Габсбургів посилився. Чеські землі закріпили за собою положення одного з найрозвиненіших в економічному, і перш за все індустріальному, відношенні районів Цислейтанії і всій імперії.

Таблиця 5.

Правителі Чехії [14]

Рік | Ім'я | Примітка

| | Пржемисловичі

870-883 | Боржівой |

884-815 | Спітігнев |

815-821 | Вратіслав |

821-835 | Вацлав |

835-867 | Болеслав І Грізний |

867-888 | Болеслав II Благочестивий |

888-1002 | Болеслав III |

1002-1003 | Владівой |

1003 | Яромір Пржемислович |

1003-1004 | Болеслав І Хоробрий (польський король) |

1004-1012 | Яромір |

1012-1033 | Олдржіх |

1033-1034 | Яромір |

1034 | Олдржіх |

1034-1055 | Бржетіслав І |

1055-1061 | Спітігнев II |

1061-1082 | Вратіслав II |

1092 | Конрад І Брненський |

1092-1100 | Бржетіслав II |

1101-1107 | Боржівой II |

1107-1109 | Сватоплук |

1109-1117 | Владислав І |

1117-1120 | Боржівой II |

1120-1125 | Владислав І |

1125-1140 | Собеслав І |

1140-1172 | Владислав II |

1172-1173 | Бедржіх |

1173-1178 | Собеслав II |

1178-1189 | Бедржів |

1188-1181 | Конрад II Отакар |

1181-1182 | Вацлав II |

1182-1183 | Пржемисл І Отакар |

1183-1187 | Йіндржіх Бржетіслав |

1187 | Владислав Йіндржіх |

1187-1230 | Пржемисл І Отакар

1278-1305 | Вацлав II (польський король) |

1305-1306 | Вацлав III (король угорський і польський) |

1306-1307 | Рудольф Габсбург |

1307-1310 | Йімдржіх (Генріх) Хорутанський |

| Люксембурги

1310-1346 | Ян Люксембурзький |

1346-1378 | Карл І (імператор Священної Римської імперії Карл IV) |

1378-1418 | Вацлав IV (імператор Священної Римської імперії) |

1418-1421,

1436-1438 | Сигізмунд 1 Люксембурзький (угорський король Жігмонд, імператор Священної Римської імперії) |

1437-1438 | Альбрехт II Габсбург (угорський король, імператор Священної Римської імперії) |

1453-1457 | Ладіслав Погробек (угорський король Ласло V) |

1458-1471 | Іржі Подебрад |

| | Ягеллони

1471-1516 | Владислав II Ягеллон (угорський король Ласло ІІІ) |

1516-1526 | Людовик Ягеллон (угорський король Лайош II) |

| | Габсбурги, імператори Священної Римської імперії (за винятком Марії Терезії), авст-рій-ські ерцгерцоги

1526-1564 | Фердинанд І |

1564-1576 | Максиміліан II |

1576-1612 | Рудольф II |

1612-1619 | Маттіас |

1619-1620 | Фрідріх Пфальцський (курфюрст ІІ Фальца) |

1620-1637 | Фердинанд II |

1637-1657 | Фердинанд III |

1658-1705 | Леопольд 1 |

1705-1711 | Іосиф І |

1711-1740 | Карл VI |

1740-1780 | Марія Терезія |

1780-1790 | Іосиф II |

1790-1792 | Леопольд II |

1792-1804 | Франц II |

| | Габсбурги, австрійські імператори

1804-1835 | Франц І (імператор Священної Римської імперії Франц II) |

1835-1848 | Фердинанд І |

1848-1816 | Франц Іосиф |

Перша світова війна сприяла утворенню незалежної Чехословаччини. 28 жовтня 1918 року Національний комітет в Празі об'явив про її створення, а в лютому 1920 року була прийнята конституція Чехословацької республіки [1].

Осенью 1918 г. было создано независимое чехословацкое государство, куда кроме чешских земель и Словакии вошла Закарпатская Украина. Власть в нем оказалась в руках представителей буржуазии.

У роки існування Чехословацької Республіки внутрішня ситуація і зовнішньополітичне положення країни відрізнялися нестійкістю. Керівники не змогли вирішити, посталих перед новою державою національних соціально-економічних, у тому числі господарсько-територіальних проблем, головною з яких була економічна відсталість Словаччини. Устремлінням чеських капіталістів, що перешкоджали індустріальному розвитку Словаччини, служила пропаганда теорії "чехословакізму" (єдиного чехословацького народу), що заперечувала самобутність словацької нації, що викликало розростання сепаратистських настроїв в Словаччині.

Зростання загрози з боку гітлерівської Німеччини примусили уряд країни підписати в 1935 р. договір з СРСР про взаємну допомогу. В ті роки в Чехословаччині активізувала свою підривну діяльність агентура Гітлера – судето-німецька партія, яка вимагала фактичного відділення від республіки так званої Судетської області (тобто прикордонних з Німеччиною районів). Проте уряд, що орієнтувався на західні країни, відкинув запропоновану СРСР військову допомогу і капітулював перед учасниками Мюнхенської угоди (1938 р.) – Німеччиною, Італією і Великобританією та Францією, що зрадили Чехословаччину. Використовуючи цю угоду, гітлерівська Німеччина окупувала в жовтні 1938 р. Судетську область, а в березні 1939 р. захопила всі чеські землі, які були оголошені німецьким "протекторатом"; урізана Словаччина була проголошена місцевими фашистськими націоналістами "самостійною" державою (на ділі вона повністю залежала від Німеччини); Закарпатська Україна і частина південно-східної Словаччини опинилися в руках хортистської Угорщини [59, 125].

Після другої світової війни кордони Чехословаччини набули нової форми.

27 жовтня 1968 року народні збори прийняли закон про рівноправний поділ Чехії і Словаччини, який вступив у силу у 1969 році. Реформи культурного та суспільного життя в 60-х роках закінчилися із радянською окупацією, яка закінчилася у 1989 році. Практично відразу в країні почався політичний переворот. На зміну комуністичному режиму прийшла демократизація політичного життя.

6 березня 1990 року Чехія перестала бути соціалістичною республікою. Уже тоді почали успішно формуватися торгові відносини із сусідніми країнами.

У 1993 році в результаті, так званої "Оксамитової революції", яка почалася із студентських виступів, Чехія стала незалежною державою. Вона знову стала "Серцем Європи" і тисячі туристів до сьогодні не перестають відвідувати цю прекрасну країну [1].

У 1997 році Чеська Республіка вступила в НАТО.

Сьогодні Чехія очікує нового економічного підйому, пов'язаного із приєднанням до ЄС, що остаточно введе країну до кола