Суспільно-політичні особливості Бразилії

курсова робота з географії і міжнародних відносин

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Бразилія належить до десяти найбільших країн світу, як за площею, так і за чисельністю населення. Територія країни займає 6,3% заселеної суші, на якій проживає 2,8% населення світу. За розмірами території вона поступається тільки Росії, Китаю, США і Канаді.

Бразилія займає східну і центральну частини Південної Америки. Територія країни дуже компактна. Протяжність її з півночі на південь і з заходу на схід майже однакова. Сухопутні кордони Бразилія має майже з усіма країнами материка, крім Чилі і Еквадору, протяжність яких – 16 тис. км. На півночі межує з Венесуелою, Ґаяною, Сурінамом і французькою Гвіаною, на заході – з Колумбією, Перу і Болівією, а на південному заході – з Парагваєм, Аргентиною і Уругваєм. На сході її омивають води Атлантичного океану. Довжина морських кордонів – 7367 км. Берегова лінія розчленована досить слабо. В Атлантичному океані Бразилії належить декілька невеликих островів: Мартін-Вас, Рокас, Сан-Себастьян, Фернанду-ду-Норонья та ін.

Узбережжя країни у 1600 р. відкрив португальський мореплавець П.Кабрал. Більше 300 років вона була колонією Португалії. У 1822 р. Португалія офіційно визнала незалежність Бразилії. Протягом перших 67 років свого незалежного існування країна залишилася монархією. Тільки у 1899 р. вона була проголошена Федеративною Республікою.

Серед інших країн регіону Бразилія виділяється найбільшим економічним потенціалом. За обсягом ВВП вона далеко випереджує всі інші країни, що розвиваються, посідаючи дев'яте місце в світі. Частка Бразилії у створенні ВВП світу становить 2,9%.

За основними макроекономічними показниками Бразилія – індустріально-аграрна країна. За рівнем соціально-економічного, а також за характером економічних і соціальних проблем, які необхідно ще розв'язати, вона відноситься до групи країн, що розвиваються. Згідно класифікації ООН вона належить до нових індустріальних країн (НІК).

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади політичних систем.

Предметом дослідження є суспільно-політичні особливості Бразилії.

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії розвитку політичних систем і порівняльної політології. Зазначені проблеми відображено у публікаціях В.М. Бебика, А.О. Білоуса, С. Головатого, В.М. Шаповала та ряду інших авторів.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

Метою курсової роботи є дослідження суспільно-політичних особливостей Бразилії.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

Розділ 1. Теоретичні основи суспільно-політичного розвитку країни

1.1. Суть поняття "Політична система країни"

Сучасні політологічні дослідження свідчать, що сфера політичного життя не обмежується відносинами "держава – суспільство". Отже, і терміни "держава", "уряд", "нація" набувають вужчого й інституціонального змісту, оскільки належать до конкретних інститутів, характерних для сучасних західних суспільств.

У середині XX ст. характер дослідження проблем державного управління радикально змінився після введення до наукового вжитку поняття "політична система", яке набуло значного поширення завдяки тому, що охоплює всю політичну сферу суспільства. Іншими словами, поняття "політична система" є ширшим, аніж поняття "державне управління", оскільки стосується всіх осіб і всіх інститутів, які беруть участь у політичному процесі, а також неформальних і неурядових чинників, що впливають на механізми виявлення й постановляння проблем, на генерування та реалізацію рішень у сфері державних відносин.

Проте спочатку – про суспільну систему.

Більшість суспільствознавців сходяться на тому, що суспільну систему становлять основні стани, прошарки та інші суспільні групи, створені ними інститути та механізми, що гарантують реалізацію групових інтересів і потреб, їх зв'язки та залежності, які об'єднують зазначені компоненти в суспільство, зорганізоване в державу.

Під політичною системою розуміють сукупність політичних організацій, норм, відносин, діяльності й свідомості, які забезпечують панування правлячого стану, співіснування з ним інших суспільних груп, уможливлюють окремим суспільним групам виявляти свої інтереси, потреби й суспільну волю через вико-ристання загальних суспільно-політичних інструментів волевиявлення [2, 166].

Згідно з Г. Алмондом і Д. Пауеллом, спільним для всіх визначень терміна "політична система" є асоціація її з фізичним примусом у суспільстві, яке конституйоване законодавче. Розвиваючи ці ідеї, Д. Істон писав про авторитарний розподіл цінностей, Р. Дал – про владу, управління й авторитет. Ці визначення передбачають законне право на санкції стосовно тих, хто не виконує "правил гри", встановлених у суспільстві. І хоча політична система не побудована виключно на силових засадах, однак її ставлення до насильства є важливою характеристикою системи. Вони визначають "політичний" компонент поняття. А "система" передбачає взаємозв'язок її складових, а також певні кордони між нею й зовнішнім середовищем. Кордони політичних систем можуть змінюватися. Наприклад, вони розширюються під час війни, коли великі маси населення мобілізуються, а вплив держави на галузі, що в мирний час практично не регулюються, значно посилюється.

Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це – міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини