На референдумі в квітні 1993 р. виборці висловилися з деяких принципових конституційних питань. Переважна більшість населення схвалили республіканську форму правління і відкинули реставрацію монархії. Президентській системі була віддана перевага перед парламентською. Тим часом економічний стан країни продовжував погіршуватися. У 1993 р. інфляція досягла рекордного рівня – 2567%. У серпні була введена нова грошова одиниця крузейру-реал, що відповідала 1000 крузейру, що незабаром привело до гіперінфляції. Іноземний борг Бразилії зріс і склав 120 млрд. дол. [31]

У грудні 1993 міністр фінансів Фернанду Енрікі Кардозу, колишній сенатор, що заснував в 1988 р. лівоцентристську Партію бразильської соціал-демократії (ПБСД), запропонував широкомасштабний план стабілізації економіки. Кардозу намагався зупинити інфляцію шляхом скорочення дефіциту федерального бюджету. Для цього рекомендувалося підвищити прибутковий податок, скоротити зайнятість у державному секторі і зменшити витрати федерального бюджету на соціальне забезпечення. Цей план підтримали багато підприємців, але він зустрів протидію з боку профспілок. У липні була введена нова грошова одиниця – реал, вартість якого була прирівняна до долара США (що складав тоді близько 2600 крузейру). Темпи інфляції, що в червні перевищували 50%, в липні знизилися до 10% і до початку жовтня залишалися на рівні декількох відсотків. На президентських виборах у жовтні 1994 Лула був висунутий кандидатом від ПТ, а Кардоза – кандидатом від ПБСД. Кардозу підтримали також дві правоцентристські партії. Кардоза був вибраний у першому турі, набравши 54% голосів. Під час інавгурації він завірив, що вищим пріоритетом його політики буде соціальна справедливість, проте його програма призначалася перш за все для переважаючих в конгресі неоліберальних союзників. Стабілізація цін і зростання економіки пов'язувалися з прискоренням приватизації, а отримані кошти прямували на погашення дефіциту бюджету.

Кардозу вдалося стримати девальвацію реала і тим самим уберегти країну від гіперінфляції. Для цього довелося звернутися до іноземних інвесторів, нехтуючи інтересами державного сектора і дрібних бразильських підприємців. Становище загострилося в 1998 р. в результаті фінансової кризи, що потрясла країни Азії. Відсоткові ставки в Бразилії були підвищені на 50% для підтримки котирувань цінних паперів і запобігання витоку капіталів [31].

В розпал цієї кризи виборці знову підтримали кандидатуру Кардозу на президентський пост, висловившись за стабілізацію національної валюти. Вони розуміли недоліки програми Кардозу, але визнали її більш прийнятною в порівнянні з ризиком обрання Лулу. Результати президентських виборів 4 жовтня 1998 р. майже співпали з підсумками попередніх виборів: Кардозу набрав небагато чим більше 53% голосів, а Лулу – небагато чим більше 31%.

На виборах губернаторів і депутатів парламенту 25 жовтня 1998 партії, що підтримували Кардозу, включаючи ПБДД, отримали 21 губернаторське місце з 27 (як і в 1994). ПБДД взяла верх над ПЛФ в сенаті, але остання зберегла більшість в палаті депутатів [31].

Фернанду Енрікі Кардозу, що приступив до виконання президентських обов'язків 1 січня 1995 р., – син генерала, вивчав соціологію в університетах Бразилії і за кордоном. У 1968 став професором в Сан-Паулу, але наступного року із-за переслідувань військових властей змушений був покинути країну. В еміграції перетворився на відомого лівого теоретика, що займався проблемами країн "третього світу". У 1979 повернувся до Бразилії, приєднався до опозиційної Партії бразильського демократичного руху і в 1982 р. був вибраний від неї в сенат. У 1988 р. Кардозу заснував ПБСД, при президенті І.Франку займав пост міністра закордонних справ, потім – міністра економіки і фінансів.

Уряд Кардозу проголосив основною метою своєї економічної політики усунення державної монополії в енергетиці, нафтовидобутку і телекомунікації. Вже влітку 1995 р. парламент позбавив державну нафтову компанію виняткових прав на нафтовидобуток і затвердив поправки до конституції, що відміняли монопольні права держави в газопостачанні і судноплавстві. Парламентарії ухвалили допустити іноземні капіталовкладення в гірничу справу, а також приватні інвестиції в області телекомунікації. У 1997 р. уряд продав 42% акцій найбільшої гірничодобувної компанії "Валу ду Ріу-Досе".

До кінця правління президента Кардозу в 2002 р. була приватизована велика частина державних підприємств, за винятком нафтокомпанії "Петробраз" і Державного банку. Проводилося систематичне скорочення витрат на суспільні потреби. Вдалося скоротити рівень інфляцію (з 2564% в 1993 до 18,8% в 1996) і зовнішню заборгованість, але зростання облікових ставок не дозволило понизити загальну суму боргів держави: у 1984-2001 рр. вона збільшилася з 30% до 54% валового внутрішнього продукту. Засоби, виручені державою від приватизації за перші півтора роки правління Кардозу дозволяли покрити лише 12,5% боргів федерального уряду. У жовтні 1996 р. уряд ввів у дію пакет заходів по зменшенню дефіциту державного бюджету, включаючи скорочення робочих місць у сфері суспільних послуг, відміну пільг і т.д. Здійсненню цих заходів перешкодив опір парламенту і трудящих, зайнятих у цій галузі. Але власті продовжували скорочувати витрати на соціальні потреби. Тільки в 1996 р. суми, що виділяються на розвиток суспільної охорони здоров'я, зменшилися на 53%, витрати на допомогу бездомним і безпритульним – на більш ніж 42%, на освіту і культуру – на 13%. Міністр охорони здоров'я А.Жатені пішов у листопаді 1996 р. у відставку, протестуючи проти такої політики адміністрації Кардозу і порушення ним передвиборних обіцянок [31].

Зросло безробіття, оскільки багато підприємств і фірми, придбані