Економічна політика уряду Кардозу викликала опір робочих союзів і селянських організацій.

Дуже мало вдалося зробити в справі проведення аграрної реформи. Президент Кардозу обіцяв до 1999 р. розподілити необроблювану землю серед 280 тисяч сімей. 20% населення в Бразилії володіють 90% аграрних площ. У країні розвернувся могутній рух за землю (Рух безземельних трудящих МСТ); його учасники нерідко самі захоплювали ділянки і вже потім намагалися легалізувати свої дії. На виступи селян землевласники відповідали терором і вбивствами селянських активістів. Таким чином були убиті до 1000 активістів. 17 квітня 1996 р. поліція в штаті Парі відкрила вогонь по демонстрації руху безземельних, убивши не менше 19 чоловік. Міністр сільського господарства Андраде Вієйра, що взяв під захист дії поліції, змушений був піти у відставку. Проти 155 поліцейських була збуджена кримінальна справа. У травні Кардозу оголосив про конфіскацію 220 тисяч гектарів землі для роздачі їх 6,5 тисячам сім'ям. Проте в червні 1996 р. поліція знову стріляла в демонстрацію МСТ. До 2000 р. було експропрійовано і розподілено до 93 млн. гектарів землі. Але загальна площа порожніх земель у країні досягала 182 млн. гектарів, а число безземельних селян досягало 5 млн. Вони вимагали прискорення аграрної реформи. Уряд Кардозу прийняв закони, які передбачали збільшення податків на необроблювані землі і спрощували процедуру експропріації. У 1997 МСТ організувало за підтримкою католицької церкви двомісячний загально-національний марш "за аграрну реформу, роботу і справедливість". Він завершився 17 квітня в Бразиліа найбільшим мітингом протесту проти політики уряду Кардозу. У мітингу взяли участь 100 тисяч чоловік. У червні 1997 р. лідер МСТ Жозе Райнья Жуніор був засуджений до 26,5 років тюремного ув'язнення по звинуваченню у вбивствах. "Міжнародна амністія" засудила виголошення вироку і заявила про невинність Райньї. Його вдалося звільнити тільки в квітні 2000 р.

Правозахисники і католицька церква продовжували звинувачувати бразильські власті в порушеннях прав людини. За їх даними, десятки тисяч чоловік в індустріальних центрах і на плантаціях, по суті, утримувалися як раби.

Адміністрація Кардозу також, як і попередні, потрясалася корупційними скандалами [31].

Не дивлячись на те, що в жовтні 1998 р. Кардозу був переобраний на пост президента, отримавши 53% голосів, його популярність в подальшому невблаганно і стрімко падала. Становище посилювалося гострою валютно-фінансовою кризою. Восени 1998 р. був розроблений новий план, що включав підвищення податків, скорочення витрат на управління і соціальні потреби і проведення структурних реформ. МВФ розробив програму відповідних перетворень і погодився надати Бразилії фінансову допомогу у розмірі 41,5 млрд. доларів протягом трьох років. Але парламент відмовився затвердити широкі реформи в цій області. Губернатор штату Міньяс-Жераїс, колишній президент І.Франку, оголосив про введення 90-денного мораторію на виплату боргів центральному уряду. Потрясіння на фінансових ринках спонукали уряд у січні 1999 р. ввести вільний курс національної валюти – реала, що викликало її обвал. Валютні резерви країни скоротилися з 68 до 30 млрд. доларів. Криза викликала економічний спад. У березні 1999 р. була підписана нова угода з МВФ про надання Бразилії чергових фінансових траншів. За допомогою заходів крайньої економії уряду вдалося виконати вимоги міжнародних фінансових інститутів і приступити до повернення наданих країні надзвичайних кредитів. На початку 2000 р. було ухвалене рішення про часткову приватизацію нафтової компанії "Петробраз", виручка від якої повинна була піти на погашення боргу [31].

Вжиті заходи посилили і без того важке становище населення. У серпні 1999 р. в Бразиліа пройшла крупна маніфестація проти економічної політики Кардозу. Демонстранти вимагали його відставки. Посилилися виступи безземельних селян.

Загальна незадоволеність відобразилася на результатах президентських і парламентських виборів 2002 р. Лідер ПТ "Лула", кандидат від лівих партій, підтриманий також Ліберальною партією, отримав 46,4% голосів, висунутий правлячою коаліцією Жозе Серра – 23,2%, представник Бразильської соціалісти-чної партії Антоніу Гаротінью – 17,9%, а запропонований Соціалістичною народною партією Серу Гоміс – 12%. У другому турі "Лула" переміг, набравши 61,3%. Він приступив до виконання обов'язків в січні 2003 р. [31]

Луїс Інасіу та Сілва ("Лула") народився в 1945 р. у селянській сім'ї. З юності брав участь в робочому русі і виступав проти військового режиму. Він очолював профспілку металістів району Сан-Паулу, а 1985-1987 рр. був главою Єдиного профцентру трудящих. Один із творців і лідер Партії трудящих, в 1987 р. його обирали від неї в конгрес. У 1989, 1994, 1998 і 2002 рр. висував свою кандидатуру на пост президента Бразилії.

Прийшовши до влади, адміністрація "Лули", що оголосила себе "лівоцентристською", попередила населення, що не має наміру проводити радикальну зміну курсу, усуспільнювати приватні фірми і переглядати відносини з Міжнародним валютним фондом. Уряд збирається строго контролювати зростання зарплати, поліпшити збирання податків і залучати приватні капіталовкладення, зокрема з-за кордону. При цьому воно обіцяло вжити заходи по боротьбі з бідністю і убогістю.

4.3. Сучасна зовнішня політика Бразилії

Бразилія була однією з перших держав, яка відмовилася від заступництва Великобританії і встановила відносини з США. Пізніше, в 1960-і роки, вона спробувала добитися економічної незалежності від США. У подальші роки конституційні уряди сусідніх країнах один за іншим ставали жертвами військових путчів, які здійснювалися часто зі схвалення бразильського уряду. Рух за створення відкритого суспільства, що почався в кінці 1970-х років, продемонстрував провідну роль Бразилії, яка стала проводити незалежну зовнішню