політику.
На початку 1990-х років економіка Бразилії була обтяжена гіперінфляцією і зовнішнім боргом близько 115 млрд. дол. (за цим показником країна займала третє місце в світі). Проте сама Бразилія виконувала роль кредитора по відношенню до сусідніх країн, займаючи дев'яте місце в світі за рівнем розвитку економіки.
Між військовими відомствами США і Бразилії в 1960-і роки встановилися тісні зв'язки, але в 1970-і роки стосунки зіпсувалися із-за розбіжностей по ряду питань, зокрема – із-за домагань Бразилії на широку зону територіальних вод, підписання угоди між Бразилією і ФРН про використання атомної енергії, виступи президента США Джиммі Картера з приводу порушень прав людини в Бразилії. Крім того, у військових колах наростала незадоволеність прагненням США зміцнити свої позиції в Бразилії [31].
З кінця 1980-х років відносини між США і Бразилією розвивалися переважно по лінії зовнішньої торгівлі, але захмарилися взаємними звинуваченнями в протекціонізмі. США, протестуючи проти встановлених Бразилією митних зборів і квот, експортних субсидій і імпортних обмежень, відсутності захисту патентних і авторських прав і обмеження іноземних інвестицій в комп'ютерну промисловість, в 1988-1989 рр. наклали ембарго на торгівлю з цією країною. У жовтні 1991 Коллор підписав указ про відміну митних зборів на комп'ютерну продукцію.
Бразилія послідовно розширювала дипломатичні і торгівельні відносини, особливо з країнами Африки і Близького Сходу. Угоди, укладені з Аргентиною і Уругваєм в 1986 р., дозволили значно розширити торгівлю в цьому регіоні, а будівництво спільно з Парагваєм найбільшого в світі гідроенергетичного комплексу Ітайпу сприяло зміцненню зв'язків двох країн. Бразилія почала співробітничати з Аргентиною (своїм традиційним суперником у Південній Америці) в області атомної енергетики. До 1991 р. Бразилії, Аргентина, Уругвай і Парагвай підписали меморандум про організацію Південноамериканського спільного ринку, який набув чинності в 1995 р. Згодом у цю організацію на правах асоційованих членів увійшли Чилі і Болівія. Бразилія також проголосила повну прихильність Тлателолкському договору, що проголошував Латинську Америку і Карибський регіон без'ядерною зоною. У 1997 р. Бразилія підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.
Таким чином, сучасний політичний розвиток Бразилії має свої особливості, що зумовлені умовами розвитку країни та її економічним становищем.
Висновки
Дослідивши суспільно-політичні особливості Бразилії, а також виходячи з поставлених завдань, можна зробити наступні висновки:
1. Під політичною системою розуміють сукупність політичних організацій, норм, відносин, діяльності й свідомості, які забезпечують панування правлячого стану, співіснування з ним інших суспільних груп, уможливлюють окремим суспільним групам виявляти свої інтереси, потреби й суспільну волю через вико-ристання загальних суспільно-політичних інструментів волевиявлення.
2. Чинниками, що впливають на суспільно-політичний розвиток країни можна назвати історичний розвиток окремо взятої країни, а також фактори загального прогресу розвитку політичних систем.
3. Сучасна політична система Бразилії має певні особливості, які склалися під впливом історичних умов її розвитку.
4. Законодавча влада в Бразилії належить парламенту – двопалатному Національному Конгресу. До складу нижньої палати – Падати Депутатів – входять 487 членів, котрі обираються строком на чотири роки.
5. Виконавчу владу здійснюють президент і очолюваний ним уряд – кабінет міністрів. Президент і віце-президент повинні бути не молодше 35 років. Вони обираються на загальних виборах строком на 4 роки з числа кандидатів, висунутих офіційно зареєстрованими політичними партіями і коаліціями.
6. Система судів складається з федеральних судів і судів штатів. Вищими на федеральному рівні є Федеральний Верховний суд, який, насамперед, є органом конституційного контролю, і Вищий Трибунал правосуддя. Існує також ряд спеціалізованих федеральних судів. Суддів обох вищих федеральних судів призначає Президент за згодою Федерального Сенату.
7. В період військового режиму в Бразилії існували дві політичні партії, утворені в 1965 р. – правлячий Національний союз оновлення (АРЕНА) і опозиційний Бразильський демократичний рух (БДД). В процесі демократизації у 1980-х виникли нові партії і організації.
8. Бразилія – найбільш розвинена в економічних відносинах держава Латинської Америки, відноситься до групи "нових індустріальних країн". За об'ємом ВВП і промислового виробництва Бразилія входить у першу десятку в світі і займає 1 місце серед країн Латинської Америки. На частку Бразилії припадає 40% сукупного ВВП країн регіону, 43% промислового виробництва і 30% експорту.
9. Бразилія була однією з перших держав, яка відмовилася від заступництва Великобританії і встановила відносини з США. Пізніше, в 1960-і роки, вона спробувала добитися економічної незалежності від США. У подальші роки конституційні уряди сусідніх країнах один за іншим ставали жертвами військових путчів, які здійснювалися часто зі схвалення бразильського уряду. Рух за створення відкритого суспільства, що почався в кінці 1970-х років, продемонстрував провідну роль Бразилії, яка стала проводити незалежну зовнішню політику.
Література
Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 564 с.
Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 384 с.
Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посіб. – К.: Академія, 2003. – 688 с.
Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. – К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000. – 200 с.
Большая советская энциклопедия. – 3-е изд. – В 30 тт. М.: Сов. энциклопедия, 1970-1978.
География мирового хозяйства. Часть 1 / Под ред. Б.Н. Зимина. – М.: Изд-во Рос. открыт, ун-та, 1992. – 160 с.
Дронов В.П., Максаковский В.П., Ром В.Я. Экономическая и социальная география: Справочные материалы. – М.: Просвещение, 1994. – 208 с.
Економіка зарубіжних країн: