Вибори в Національний конгрес в листопаді 1986 р., на яких були висунуті 45 тис. кандидатів від 30 партій, завершилися блискучою перемогою правлячої Партії Бразильський демократичний рух (ПБДД). Ця партія отримала абсолютну більшість в обох палатах конгресу. ПБДД і її партнер по коаліції Партія ліберальний фронт (ПЛФ) зайняла 90% місць в цих палатах.

На президентських виборах в листопаді 1989 р. виділилися дві головні кандидатури: Фернанду Коллор ді Меллу, глава широкої коаліції правих, і Лула, якого підтримали більшість лівих партій. В останньому турі виборів, що відбувся в грудні, Коллор отримав перемогу з незначною перевагою голосів, пообіцявши різко скоротити число зайнятих в державному секторі економіки і приватизувати більшу частину економіки [30].

Після інавгурації в березні 1990 р. Коллор висунув програму реформ, т. з. Новий бразильський план. План Коллора не стримав інфляцію, але привів до спаду виробництва і викликав незадоволеність як підприємців, так і робітників.

У 1992 р. продовжувався різкий спад економіки. Пропагуючи обмеження споживання, уряд Коллора вводив нові податки і побори для погашення боргів, що викликало різке загострення соціальної напруженості.

В даний час діє конституція 1988 р. з поправками 1994 і 1997 рр. Відповідно до неї Бразилія проголошена демократичною правовою державою, заснованою на принципах суверенітету, громадянства, людської гідності, соціальних цінностей, вільного підприємництва і політичного плюралізму. Країна є федеральною президентською республікою, що складається з 26 штатів і столичного федерального округу Бразиліа. Втручання центру в справи суб'єктів федерації строго регламентується і допускається лише з метою збереження територіальної цілісності, захисту від зовнішньої агресії, у разі конфлікту між штатами, при недотриманні громадського порядку і фінансової дисципліни.

Таким чином, сучасна політична система Бразилії має певні особливості, які склалися під впливом історичних умов її розвитку.

Розділ 3. Сучасна політична система Бразилії

3.1. Законодавча влада

Законодавча влада належить парламенту – двопалатному Національному Конгресу. До складу нижньої палати – Падати Депутатів – входять 487 членів, котрі обираються строком на чотири роки. Число депутатів від кожного штату має бути у пропорції з кількістю його населення, але не менше шести. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права визначений відповідно у 18 і 21 рік. Голосування на виборах визнане обов'язковим. Проте неписьменні особи, ті, які досягли 70-річного віку, а також особи у віці 16-18 років, хоча і не зобов'язані, але можуть голосувати на виборах. Вибори до Палати Депутатів проводяться за пропорційною системою [24, 37].

До складу верхньої палати – Федерального Сенату – входить 81 член, котрі обираються на вісім років за принципом рівного представництва "по три сенатори від кожного штату і федерального округу"). Так звані федеральні території також представлені рівно (по два члени), але у нижній палаті. Склад Сенату оновлюється кожних чотири роки, причому спочатку на третину, а потім на дві третини. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права – 18 і 35 років. Вибори до Федерального Сенату проводяться за мажоритарною системою.

Палати Національного Конгресу у законодавчому процесі в цілому рівноправні. Законопроект про державний бюджет подається водночас в обидві палати, що підкреслює їх рівність. З іншого боку, кожна палата має певні особливі повноваження. Так, нижня палата ініціює процедуру імпічменту відносно Президента, віце-президента, міністрів і суддів, а також проводить необхідне розслідування, а верхня палата – приймає остаточне рішення щодо усунення цих осіб. Федеральний Сенат також дає згоду на здійснювані Президентом призначення цілого ряду посадових осіб.

3.2. Виконавча влада

Виконавчу владу здійснюють президент і очолюваний ним уряд – кабінет міністрів. Президент і віце-президент повинні бути не молодше 35 років. Вони обираються на загальних виборах строком на 4 роки з числа кандидатів, висунутих офіційно зареєстрованими політичними партіями і коаліціями. Для обрання на пост необхідно зібрати абсолютну більшість голосів, і в разі потреби проводиться другий тур голосування за участю двох претендентів, що набрали найбільшу кількість голосів. З 1997 р. допускається переобрання на другий термін.

У компетенцію глави держави входить призначення і відставка міністрів, підписання і публікація законів, видання тимчасових актів, установлення дипломатичних відносин і підписання міжнародних договорів, видання декретів про стан національної оборони і облогове становище (ці заходи потребують затвердження конгресом). Президент є верховним головнокомандуючим і має право у разі потреби вводити надзвичайне і облогове становище, оголошувати війну, надавати амністію або пом'якшувати вироки. Він направляє на розгляд конгресу плани розвитку і проекти бюджету [31].

При президенті діють дорадчі органи – Рада республіки (у складі віце-президента, голів обох палат конгресу, парламентських лідерів більшості і опозиції, міністра юстиції і шести видних громадян) і Рада національної оборони (у складі віце-президента, голів палат, міністрів юстиції, закордонних справ, планування й оборони).

Конгрес має право усунути президента з посади. Для цього необхідні дві третини голосів членів Палати депутатів (якщо Федеральний верховний суд звинуватить президента в здійсненні кримінального злочину) або сенаторів (якщо президент не справляється зі своїми обов'язками).

За рішенням конгресу або за ініціативою громадян може бути організований всенародний референдум. Для його ініціації досить зібрати 1% підписів виборців, що представляють мінімум 5 штатів, причому не менше 0,3% в кожному з них. Така ж кількість підписів необхідна для представлення до парламенту закону на основі законодавчої народної ініціативи.

В рамках децентралізації управління розширені повноваження штатів і місцевого самоврядування. Вони мають право безпосереднього збирання ряду податків і отримання 47% надходжень від збирання прибуткового податку, а також податку на промислові вироби. Виконавчу