3.3. Судова влада

Система судів складається з федеральних судів і судів штатів. Вищими на федеральному рівні є Федеральний Верховний суд, який, насамперед, є органом конституційного контролю, і Вищий Трибунал правосуддя. Існує також ряд спеціалізованих федеральних судів. Суддів обох вищих федеральних судів призначає Президент за згодою Федерального Сенату [24, 39].

Федеральний верховний суд, який здійснює контроль над дотриманням конституції, виносить остаточну ухвалу при висуненні звинувачень проти президента, віце-президента, членів конгресу, вищих посадовців, вирішує міжнародні і міжштатні конфлікти, складається з 11 чоловік, що призначаються президентом з відома Сенату. Вищий суд правосуддя виносить ухвали по звинуваченню проти губернаторів і інших посадовців штатів, може переглянути рішення нижчестоящих судових органів і займається тлумаченням законодавства. Він призначається президентом з відома Сенату з досвідчених юристів. Діють також регіональні федеральні судді і федеральні судді, Вищий суд з трудових питань, Вищий виборчий суд, Вищий військовий трибунал, загальні і спеціальні суди на рівні штатів, місцеві суди і суди присяжних для розгляду кримінальних справ. Судова влада користується адміністративною і економічною автономією.

3.4. Роль політичних партій і громадських організацій у суспільно-політичній системі Бразилії

В період військового режиму в Бразилії існували дві політичні партії, утворені в 1965 р. – правлячий Національний союз оновлення (АРЕНА) і опозиційний Бразильський демократичний рух (БДД). В процесі демократизації у 1980-х виникли нові партії і організації. На основі АРЕНА була утворена соціально-демократична партія, яка розкололася перед виборами президента в 1985 р. Угрупування на чолі з Жозе Сарнеєм підтримало кандидата від опозиції Т.Невіса і створило нову Партію ліберальний фронт (ПЛФ). БДД перетворилося в Партію бразильського демократичного руху (ПБДД), від якої в 1988 р. відкололася Партія бразильської соціал-демократії. Відновив свою діяльність трабальїстський рух, що об'єднував послідовників націонал-реформістських президентів Варгаса і Гуларта. З'явилася ліва Партія трудящих. Виникло багато нових партій.

На загальних виборах в Бразилії восени 2002 р. перемогу отримали ліві і лівоцентристські сили. Президентом країни був вибраний лідер Партії трудящих Луїс Інасіу та Сілва ("Лула"), віце-президентом – представник центристської Ліберальної партії Жозе Аленкар [31].

Партія трудящих (ПТ) – правляча в країні з 2003 р. Вона була утворена на хвилі робочого та інших соціальних рухів 1970-х. Ініціативу по її утворенню висунув з'їзд профспілок металургів Сан-Паулу в 1979 р. Крім робочих союзів, створення ПТ підтримали базові християнські общини – організації, створені прихильниками "теології звільнення" на підприємствах і в сільській місцевості. Установчий з'їзд ПТ пройшов у вересні 1981 р. До нової партії увійшли представники самих різних лівих течій – від соціал-демократів до троцькістів [31].

ПТ виступає за створення в майбутньому суспільства рівноправ'я, без експлуататорів і експлуатованих, за демократичний соціалізм, який повинен відрізнятися як від "реального соціалізму", який існував у СРСР, так і від традиційної соціал-демократії. Соціалізм для ПТ – це суспільство із справедливим розподілом результатів праці, рівністю, необмеженими можливостями для розвитку особистості, громадянськими і соціальними свободами і політичним плюралізмом. Його не можна проголосити декретом зверху. Формування соціалізму – тривалий історичний процес, результат колективних дій народних мас. ПТ послідовно виступала за демократизацію країни, проводила страйки і захоплення земель. На президентських виборах 1989 р. лідер партії Луїс Інасіу да Сілва ("Лула") виступив у блоці з Соціалістичною партією і маоїстською Комуністичною партією Бразилії, отримав 17% голосів, вийшов у другий тур і зібрав близько 47% голосів. ПТ очолила опозицію проти правого уряду президента Ф.Коллора (1990-1992). З'їзд партії в 1990 р. виступив за ліквідацію системи пригноблення і поступовий перехід до соціалізму, за мобілізацію профспілок і народних мас на боротьбу з економічною політикою Коллора, за розробку альтернативної програми розвитку економіки.

На президентських виборах 1994 р. "Лула", підтриманий ПТ і її союзниками, зібрав 27% голосів, програвши кандидату Партії бразильської соціал-демократії (ПБСД) Фернанду Кардозу. Та ж картина спостерігалася в 1998 р. Незважаючи на те, що до коаліції "Лули" приєдналися Демократична трабальїстська партія і Бразильська комуністична партія, він зміг зібрати лише 32%, а Кардозу був переобраний на другий термін. ПТ різко критикувала економічну політику уряду ПБСД, вимагаючи надання землі безземельним і малоземельним селянам, збереження робочих місць, захисту прав і завоювань трудящих, ліквідації бідності і розширення участі мас в політиці [31].

Проте в другій половині 1990-х співвідношення сил в партії схилилося на користь помірного крила, що орієнтується на соціал-демократичні представлення. Це виявилося на з'їздах 1997 і 1999 рр. Тенденція більшості, очолена головою ПТ Жозе Дірсеу і близька до "Лули", зібрала на виборах в керівництво партії в 2001 р. близько 53% голосів, тоді як дві ліві течії, які включали переважно лівих соціалістів і троцькістів, отримали підтримку 31% членів ПТ. На з'їзді партії в грудні 2001 р. за більшістю пішло до 80% делегатів.

Зміна в розстановці сил вплинула на пом'якшення політичних позицій ПТ. Лідери партії розглядали правління Кардозу як прояв "меншого зла" в порівнянні з правими і готові були підтримати її по окремих напрямках. З одного боку, вони наполягали на соціальному захисті населення, заявляли про неприйнятність неолібералізму, вимагали посилення державного сектора економіки, захисту національного виробництва, проведення переговорів по зовнішній заборгованості, припинення приватизації телекомунікацій, нафтовидобутку, створення робочих місць