і скорочення робочого дня. У той же самий час вони не прагнули до радикального розриву з існуючою системою, а на рівні штатів часом здійснювали співробітництво з ПБСД і іншими центристськими партіями. Ліва опозиція критикувала цю позицію і добивалася орієнтації на масові дії робочих і безземельних селян, вимагала ліквідації капіталістичного контролю над економікою. Їй вдалося прийти до влади в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул, у столиці якого, Порту-Алегрі, вона провела політичний експеримент по залученню населення і цивільних ініціативних груп до складання місцевого бюджету ("демократія участі") [31].
Перед виборами 2002 р. ПТ вступила в союз не тільки з лівими і лівоцентристськими силами, але і з Ліберальною партією. Виборча програма "Лули" не передбачала відміни проведеної приватизації економіки. Кандидат ПТ прагнув не дратувати підприємницькі кола і не сваритися з Міжнародним валютним фондом. "Лула" обіцяв здійснити фундаментальні перетворення, але гарантував виплату зовнішнього боргу і дотримання основних вимог міжнародних фінансових інститутів.
На цей раз "Лула" виграв президентські вибори, отримавши більше 46% у першому і понад 61% голосів у другому турі. ПТ стала також найбільшою партією в Палаті депутатів, завоювавши в ній 91 з 513 мандатів. У сенаті вона має 14 з 81 місця [31].
Чисельність членів ПТ, за її даними, перевищує 500 тисяч чоловік. Проте у виборах партійного керівництва в 2001 р. брало участь всього лише 200 тисяч чоловік. ПТ користується переважним впливом в Єдиному профцентрі трудящих і Русі безземельних трудящих.
Ліберальна партія (ЛП) відкололася від Партії ліберальний фронт. Вона критикує "крайнощі" неолібералізму і відстоює соціально-ліберальні цінності, які передбачають поєднання вільного ринку і державного регулювання, особливо в області освіти, охорони здоров'я, соціального страхування і забезпечення закон-ності. ЛП виступає за аграрну реформу, заохочення національного виробника, дрібного і середнього бізнесу. Гарантом прав людини і соціальних прав ЛП вважає державу. У політичній області ЛП обіцяє розширення прав парламенту і штатів, а також застосування практики референдумів. На виборах 1994 і 1998 рр. партія підтримувала кандидатуру лідера ПБСД Кардозу, але в 2002 р. виступила в союзі з ПТ. Представник ЛП Жозе Аленкар був вибраний віце-президентом Бразилії. У Палаті депутатів партія має 26 місць з 513, в сенаті – 3 місця.
Комуністична партія Бразилії (КПБ) заснована в 1962 р. маоїстами, що вийшли з історичної компартії, яка була створена в 1922 р. У 1960-х брала участь в повстанському озброєному русі проти військового режиму. У 1979 р. КПБ перейшла на проалбанські позиції. Легалізована в 1985 р. Партійний з'їзд 1987 р. проголосив курс на "національно-демократичну" і народну революцію, боротьбу за демократію, прогрес, національну незалежність і "шлях до соціалізму". Згідно з програмою КПБ, прийнятою в 1995 р., перехідний період до соціалізму передбачає поступово здійснення перетворень, посилення державного контролю в економіці, націоналізацію банків, стратегічних ресурсів і крупних підприємств, введення робочого контролю на приватних підприємствах, введення планування і т.д. Стратегічний орієнтир – завоювання влади пролетаріатом і його союзниками – селянством, середніми шарами і прогресивною інтелігенцією. КПБ підтримувала "Лулу" на всіх президентських виборах з 1989 р. У Палаті депутатів має 12 місць з 513, в сенаті не представлена [31].
Демократична трабальїстська партія (ДТП) створена в 1980 р. на основі частини Бразильського демократичного руху (опозиційної партії в епоху військової диктатури). Лідер ДТП Ліонел Бризолу був одним із керівників Бразильської трабальїстської партії колишніх президентів Варгаса і Гуларта. Перебуваючи в еміграції, він установив зв'язки з міжнародною соціал-демократією. ДТП увійшла до складу Соціалістичного Інтернаціоналу. Вона проголошує трабальїзм бразильським шляхом будівництва демократичного і соціалістичного суспільства. Партія виступила за зміцнення державного сектора, націоналізацію банків і найважливіших областей господарства, введення планової системи, аграрну реформу і повну зайнятість. У подальшому заяви ДТП стали більш помірними; питання про націоналізацію більше не підіймалося, але партія як і раніше вимагала обмежити приватизацію, створювати робочі місця, зберегти соціальні гарантії і розвивати охорону здоров'я і освіту. У політичній сфері прихильники Бризоли відстоювали сильну президентську владу, закликаючи одночасно до розширення практики референдумів.
На президентських виборах 1989 Бризолу одержав більше 16% голосів, у 1994 р. – лише 3%. У 1998 р. ДТП підтримала кандидатуру "Лули". У Конгресі представлена 21 депутатом і 5 сенаторами.
Партія ліберальний фронт (ПЛФ) утворена 1984 політиками, що вийшли з соціально-демократичної партії (організації прихильників військового режиму). Творці ПЛФ ухвалили рішення підтримати на президентських виборах 1985 р. не урядового кандидата, а висунутого опозицією Т.Невіса. Лідер ПЛФ Жозе Сарней був вибраний віце-президентом і після смерті Невіса став президентом Бразилії (1985-1990). Його уряд провів демократичні перетворення, але не зміг справитися з економічною кризою. На президентських виборах 1989 р. партія підтримала кандидата правих Ф.Коллора ді Меллу, в 1994 і 1998 рр. виступала в блоці з Кардозу. У другій половині 1990-х їй вдалося стати найбільшою партією в бразильському парламенті. У ідейному відношенні ПЛФ – права партія, стоїть на неоліберальних позиціях, захищає приватне підприємництво і сильну президентську владу, добивається максимального скорочення державного втручання в економіку [31].
На загальних виборах 2002 р. ПЛФ підтримала кандидата ПБС Жозе Серра. Вона втратила деяку кількість місць в Палаті депутатів і в даний час зберігає в ній другу за величиною фракцію (84 депутати). У сенаті має 19 місць.
Партія бразильського демократичного руху (ПБДД) зареєстрована в 1981 р., створена на основі опозиційного Бразильського демократичного руху, який діяв в період військового режиму. У партії існували і зберігаються різні