Географія Городенки і Городенківського району

План

Вступ

Історія району

Природа (географічне розміщення, рельєф, корисні копалини, рослинний і тваринний світ, внутрішні води).

Господарство.

Використана література.

Додаток

Вступ

Городенківський район утворено у 1939 році. Він розташований у степовій зоні правобережжя Дністра.

Центр району — м. Городенка.

Письмові згадки про неї належать до кінця XII ст. як про власність галицького князя Ярослава Осмомисла. На околицях Городенки знайдено кам'яні знаряддя праці доби міді та бронзи, поховання доби бронзи.

Визначною архітектурною спорудою міста є костьол, побудований в 1760 році. Пам'яткою архітектури є залишки замку, збудованого за часів панування магната Михайла Чарторийського.

До найдавніших поселень району відносяться села Стрільче (1436 р.), Незвисько (1440 р.), Чернятин (середина XV ст.).

Чернятин розташований на вододілі між ріками Прут і Дністер. Під час визвольної війни українського народу 1648— 1654 рр. велика група жителів с. Чернятина перебувала в загоні повстанців, очолюваних С. Височаном. У Чернятині живе самодіяльна художниця П. Хома. В Тишківцях народився О. Шухевич (1850-1915).

З історією Городенки пов'язана громадсько-культурна діяльність письменників А. Крушельницького, О. Левицького, І. Плешкана, художниці О. Плешкан.

У 1900 році в селі Чортовець жив український письменник В. Стефаник.

У Городенківському районі провідне місце займає сільське господарство.

Історія Городенківського району

Найдавніші людські сліди на терені Городенщини губляться в мороці тисячоліть. Ма-теріальні свідчення проживання людини старо-го кам'яного віку (палеоліт, 400000-20000 років до н.е.) в нашому краю виявлено в 1923 році в Городниці Ю.Полянським при розкопках на прибережній терасі Дністра. Перші свідчення проживання на Городенщині ранньослов'янських племен дають знахідки характерного глиняного посуду 4-5 століть у Серафинцях, а також так званої передроманської і романської кераміки 6-9 століть у Незвиськах.

У 9-10 століттях територію сучасного Покуття, як і всієї Галичини, заселяло слов'янське плем'я білих хорватів. Княжа доба, яка стала періодом остаточного формування економіч-них стосунків, соціальної і політичної структури слов'янських племен залишила чисельні па-м'ятки на території нашого краю. Насамперед це укріплені городища, рештки яких збереглися у Корневі, Кунисівцях, Чернелиці, Михальчі, Городниці, Стрільчі. Найбільшим поселенням, свого роду "племінною столицею" на Городенщині, було велике городище в Городниці, яке, ймовірно, служило осідком одному з місцевих князів.

На 12 століття, час правління галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.), припадає перша звістка про Городенку. Зга-дується тільки назва без жодної інформації. До середини 14 століття територія сучасної Городенщини входила до складу Галицько-Волинського князівства.

Не обминула руйнівна монголо-татарська навала і наш край. Приблизно в середині 13 століття перестають існувати ті з городищ, які пережили попередні наїзди степових кочівників. Після зруйнування більше не відновлюється і велике городище в Городниці. Край став беззахисним і спустошеним.

З 1349 р. все Галицьке князівство потрапило під владу Польщі. Почався новий етап в історії Галичини і Городенщини.

Посилювалася польська культурна і релігій-на експансія. Місцева шляхта в основній масі сприйняла польські звичаї, релігію. Але треба зазначити, що у зв'язку з певною віддаленістю від етнічних польських земель, а також приграничним становищем, на Городенщині вка-зані процеси не прогресували так швидко і не набули такого розмаху, як на західних землях Галичини.

У 15-17 століттях більшого значення в краю набуває Михальче. В 1439 році тут вперше на Городенщині було засновано римо-католицьку парафію і побудовано костьол. Фундатором його був Мужило з Бучача (Мусхило де Бучач), староста Снятинський і Коломийський. Був він українського роду, бо в фундаційному

акті, писаному латинською мовою, розписався кирилицею. Вигідне розташування Михальча на березі Дністра сприяло його розростанню і перетворенню в містечко.

Майже на півстоліття Городенщина стала ареною постійних приграничних воєн між Поль-щею і Молдавським князівством, котре в 15 столітті опанувало Буковину, землі якої раніше входили до складу Галицько-Волинського кня-зівства. В 1491 році молдавський воєвода Стефан Великий здійснив похід на Покуття, спалив Снятин, Городенку, Коломию і дійшов до Галича. В 1497 році після невдалого походу на Волощину військо польського короля Яна Ольбрахта повернулося на Покуття і своїм постоєм сильно спустошило його. Під Городенкою в 1509 році гетьман Микола Каменецький розбив молдавське військо. Можливо, в пам'ять про цю подію долина р.Ямгорів між Городенкою і Серафинцями називається Чер-воною. Найбільш спустошливим був похід на Покуття воєводи мультанського Петра Рареша (званого Петрилою) із 33-тисячним військом в 1531 році.

Вже на початку 16 століття Покуття систе-матично піддавалося нападам татар. Після того, як молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Туреччини, через його землі відкрилася дорога на Галичину для ту-рецьких завойовників. 1589 року відбувся перший великий напад турків на Покуття.

Після зруйнування татарами Михальча, з середини 17 століття найбільшого значення на Придністров'ї набуває Городенка. Ще в 15 столітті тут на урвищі над р. Ямгорів було збудовано замок. В 1648 році, коли під впливом подій на Україні в Галичині розгорілося повстання під проводом Семена Височана, селяни Чернятина, Заболотова, Олеші, Любківців напали на замок в Городенці, який тоді належав Янові Жулчинському (Стжемовському), роззброїли його залогу, а будівлі спа-лили. Сам же власник врятувався втечею.

У 1668 році Городенка отримує Магдебур-зьке право. Місто входило тоді до складу Руського воєводства з центром у Львові, але саме не творило якоїсь адміністративної час-тини, а належало до Коломийського старос-тва. Надання Городенці самоврядування ство-рило сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі.

З 17 століття в місті почали селитися вір-мени, які до першої половини наступного сто-ліття утримували в своїх руках майже всю торгівлю. Про впливовість вірменської общини і про те, що