158 Див. п. 154.

159 Szolginia W. Op.cit., s.232; Syrovy B. a kolektiv. Architektura – svedectvi dob (Prehled vyvoje stavitelstvi a architektury). Praha 1974, s. 426.

160 [Gomulicki J.] Warszawa. Uroki i osobliwosci Starego Miasta. Warszawa 1995.

161 Szolginia W. Op. cit., s. 171(konserwacja zabytkow), 268 (ochrona zabytkow architektury i budownictwa); Ostrowski W. Op. cit., s. 7 – 256; Бевз М. Проблеми реґенерації…; Вечерський В. Ревалоризація. Ревіталізація. Реґенерація. Реконструкція комплексна. Архітектура. Короткий словник.., с. 250 – 252; Відтворення втрачених пам’яток. Історичний та правовий аспекти [матеріяли наукового семінару Міністерства культури 4 – 6 квітня 1994 р.] "Пам’ятки України" Р. ХХVІ: 1994, ч. 3 – 6 (104 – 107), с. 139 – 140 (Вечерський В.); Wielka Internetowa Encyklopedia Multimedialna. Onet. pl wiem 1996 – 2001, hasla: Rewaloryracja zabytkow, Restauracja.

162 Ostrowski W. Op. cit., s 139, 158.

163 Рибенчук М. Цит. пр., с. 76.

164 Містобудування. Довідник проектувальника. Під ред. Панченко Т. Київ 2001, с. 41 – 42.

165 Белоусов В., Бочарова Н., Васильченко В. и др. Реконструкция центров исторических городов. Советско-французское научно-техническое сотрудничество. Москва 1987, с. 111.

166 Пруцын О., Рымашевский Б., Борусевич В. Архитектурно-историческая среда. Совместное издание СССР – ПНР. Москва 1990, с. 227.

167 Мюллер-Менкенс Г. Новая жизнь старых зданий. Москва 1981, с. 16.

168 Лора Ван Тайл. Міське планування: майбутнє за традиціями. "Америка" 1994, №446, с. 32 – 35.

169 Ostrowski W. Op. cit., s. 227 – 229.

170 Бевз М. Проблеми реґенерації.., с. 146 – 147.

171 Ostrowski W. Op. cit., s. 229.

172 Ibid., s. 227 – 228.

173 Ibid., s. 230.

174 Мерлен П. Новые города. Москва 1975, с. 78 – 84.

175 Прибєга Л. Міжнародна співпраця в охороні пам’яток урбаністики. "Архітектурний вісник" 1997, №2 – 3 (3 – 4), с. 14 – 15.

176 Див. "Архітектурний вісник" 1997, №2 – 3, с. 11.

177 Глібчук В. Історія українська, а досліджують поляки. "Гуцульський край" 2001, 3 листопада.

20, то, очевидно, дана леґенда має під собою реальні факти, про котрі однак наразі не виявлено прямих документальних свідчень. Зокрема, не має підтверджень дата перенесення, яку подано в леґенді – 1821 рік. Так, згідно із шематизмом на 1832 р. церква в Черинівці у той час іще відсутня121 , натомість шематизм на 1887 р. датує її будівництво 1842 роком122. Іван Сеньків про факт перенесення зазначає так: "церкву продано й перенесено до Черганівки, а 1840 року побудовано нову церкву в Красноїлі"123.

Тут треба додати, що повищий напис над входом доводилось бачити

5 червня 1981 року, але був він тьмяний від часу, і тому прочитувалися лише окремі фрагменти (передовсім дата: “1821”, і фраза: “общества парафьанъ красноілъскихъ”); однак під час ремонту церкви в 1994р., згідно з повідомленням Михайла Городенка (с. 118), дошку з написом “кудись закинули”.

Поряд з черганівською церквою є також мурована дзвіниця у формі воріт.

е)Церква Різдва Пречистої Діви Марії на Волійці. Цю маленьку церкву (каплицю) було збудовано перед самою війною, оскільки проєкт на неї виготовили щойно 1936 року.

При радянській владі церква стояла без догляду і тому почала щораз більше руйнуватися. Перейнявшись проблемою збереження пам’ятки, розташованої в дуже гарній гірській місцевості, дружина художника Евгена Сагайдачного Зоя звернулася до Ігора Пелипейка, щоб він допоміг їй написати клопотання в райком компартії щодо реставрації церковного будинку. Попри те, що в ті часи здійснювалися масові атеїстичні заходи на знищення церков, місцеве керівництво, на диво, дозволило поремонтувати церківку; і було перекрито дах та виконано інші необхідні роботи124.

9. Природолікувальний заклад Аполінарія Тарнавського.

Цей пам’ятковий комплекс площею 12 га міститься в с. Смодному,

2 км від центру Косова. Заснував заклад у 1891 р. лікар Аполінарій Тарнавський (1851 – 1943). Насамперед було закладено парк і сад. Поступово сюди з різних кінців світу перевезли понад 150 видів дерев, кущів, витких і лазячих рослин. Зелені масиви розміщували таким чином, щоб, з одного боку, їхня декоративність і незвичайність добре проглядалися на фоні карпатських краєвидів, а з іншого – щоб за допомогою різних варіянтів одного й того ж виду рослини, які різняться між собою формою чи кольором, якомога ширше розкрити нескінченне багатство палітри садово-паркового мистецтва125.

Затишними алейками парку можна було потрапити до ориґінальних дерев’яних альтанок, іскристого водограю, а також на майданчики для соняшних і повітряних купелів та товариських ігор. У парку було розміщено кільканадцять дерев’яних вілій ("Головна , "Колиба" та ін. ), в яких могло одночасно влаштуватися сто осіб. Тут також були купальня, малий костел (каплиця ), гімнастична заля126. Будівлі були переважно двоповерхові; вони мали вишуканий вигляд завдяки дахам з різноманітними причілками, даховими вікнами й вежами та в наслідок широкого застосування ґанків, веранд, ґалерій і бальконів зі своєрідними поруччями та аркадами. Всі дерев’яні споруди будували згідно з проєктами майстри-гуцули із сусідніх гірських сіл.

У закладі Тарнавського лікували майже всі хронічні недуги, особливо спричинені незадовільним обміном речовин. Замість аптечних препаратів, електротерапії й т. п. застосовували природні ліки – повітря, сонце, воду, рух, дієту; саме тому лічницю називали природо-або водолікувальним закладом, а також гігієнічною лічницею. Під гігієною розумілися насамперед – гігієна харчування (дієта веґетаріянська, овочева, у виняткових випадках м’ясна, частіше змішана) і гігієна дихання чистим підгірським, багатим на озон, повітрям (лікувально-дихальна гімнастика, соняшні та повітряні купелі, спання при відчинених вікнах, фізична праця); крім того, застосовувалися