Не зважаючи на те, що підтримка громадськости, як видно зі сказаного, справді відіграє вирішальну ролю, все ж результативна охорона культурної спадщини (особливо в сучасних українських умовах) є неможлива без відповідних настанов і бодай якогось реального сприяння державних органів. У сусідній з нами колишній Чехословаччині ще 1958 р. була прийнята постанова про пам’ятки культури, яка передбачала охорону не лише окремих будинків, але цілих "міських пам’яткових резерватів", розташованих у понад тисячу містах і містечках. Та постанова дала можливість стримати деґрадацію цінних ансамблів і дозволила провести їх відновлення на основі детальних плянів173.

Конкретну, а не декляративну, допомогу держави виразно бачимо також і в адміністративно-фінансовому механізмі створення нових міст у Британії (хоч будівництво нових міст безпосередньо не пов’язується з охороною культурної спадщини, але загалом специфіка обидвох видів діяльности зовсім однорідна, тому аналогія тут цілком підхожа). Механізм досить простий і в той же час ефективний. Міністерство містобудування після консультацій з місцевим муніципалітетом призначає Корпорацію з 5-9 чоловік (включно з головою), на яку покладається відповідальність за створення нового міста і якій видається позика на 60 років з обмеженими відсотками і виплатою на пільгових умовах; Корпорація призначає генерального директора, який набирає персонал та формує служби містобудування й архітектури, громадських робіт і будівництва, фінансів, адміністрації, зовнішніх зв’язків; далі Корпорація або сама зводить будівлі й здає їх в оренду чи продає, або здає в довготривалу оренду (звичайно на 99 років) земельні ділянки з прокладеними дорогами приватним чи місцевим кооперативним підприємствам, які будуть зводити тут будівлі для своїх цілей або, знов таки, для здавання в оренду; у всіх випадках Корпорація, що виступає в ролі господаря, здійснює архітектурно-плянувальний контроль і нагляд. Завдяки заснуванню таких корпорацій у Великобританії здійснюється цілеспрямоване й успішне містобудування174. Подібний механізм можна відпрацювати за допомогою досвідчених економістів та шляхом діялогу з владними структурами і для охорони та реґенерації історичного середовища Косова.

Варто взяти до уваги, що за умов правильного ведення реґенерації можна сподіватися на підтримку міжнародніх інституцій, таких як Комітет Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), Міжнародня Рада з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС), Міжнародній центр досліджень у галузі консервації й реставрації культурних цінностей (ІКРОМ) або Римський центр і деякі інші організації, які ставлять за мету узагальнювати й поширювати науково-теоретичні, нормотворчі та практичні напрацьовання світового співтовариства в пам’яткоохоронній сфері175. Щодо підтримки у справі збереження і реґенерації містобудівної спадщини України визначив конкретні заходи Міжнародній симпозіюм "Історичні міста України. Проблеми охорони та реґенерації на прикладі Львова", що відбувся 28 – 31 травня 1996 року у Львові. В ухвалі цього симпозіюму, в якому брали участь спеціялісти з України, Польщі, Німеччини, Австрії, Данії та Італії, зокрема зазначено: "Історичні міста України становлять самобутній тип містобудівної спадщини у світовому контексті. Їх відрізняють специфічні риси урбаністичного укладу та архітектурно-композиційні особливості. Тому слід вважати за доцільне підтримання ініціятиви щодо включення окремих міст України до переліку об’єктів Світової Культурної Спадщини ЮНЕСКО"176.

Як бачимо, містобудівну спадщину України цінують на міжнародньому рівні. Нерідко чужинці розуміються на вартостях нашої культури ліпше, ніж земляки. Приміром, непомітну на перший погляд красу тих будинків, які в нас називають "трущобами", побачили й зафіксували на фотоплівку студенти й працівники Інституту архітектури та урбаністики Лодзької політехніки. Свої чудові світлини пам’яткових будинків косівського середмістя вони демонстрували протягом 1995 – 2000 років на багатьох виставках у Польщі, а в жовтні – листопаді 2001 року – в Косові. На відкритті цієї виставки одна з промовців, ректорка Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва Катерина Сусак завважила, що на Косівщині не здійснюється державна політика з питань збереження пам’яток давньої архітектури та розвою сучасної архітектури на основі традицій минулого177.

Саме через незацікавленість влади в охороні культурної спадщини прийнято категоричне рішення розвалити єдину зацілілу з трьох колишніх божниць на території середмістя, в якій розміщується управління кіномереж. Будинок особливо цінний тим, що тут збереглися: молитовна заля з луковою нішою в східній стіні на вівтарну шафу (Арон Гакодеш), жіноча ґалерія з вікном до залі, присінок (пуліш), школа (хедер), деякі інші приміщення. Вікнини божниці завершуються припадистими луками, які зовні у даний момент приховано тиньком; ориґінальною є дахова конструкція. Рішення про знесення даної пам’ятки є недоречне. Гадаю, після відповідних науково – реставраційних робіт колишню божницю можна би використовувати як будинок рясноцільового призначення з універсальною зальою (на різні зібрання, виставки тощо), приміщенням історії кіно на Гуцульщині і в Косові, історії цієї та інших синагог Косова, історії жидівської громади Косова, центру юних кінематографістів. Мабуть, Центр Жидівського мистецтва при Жидівському Єрусалимському університеті міг би допомогти архівними матеріялами та порадами стосовно фінансів, потрібних для реалізації проєкту.

Так само цінним є кінотеатр, який, хоч і втратив свій попередній вигляд, однак має багату історію. Маємо пишатися хоча б тим, що його збудовано ще перед Першою світовою війною, невдовзі після демонстрації в Парижі 1895 року першого фільму. Думаю, валити кінотеатр ні в якому разі не можна. Треба покищо зберегти його таким, яким він