На початку німецько-радянської війни Косів 1 липня 1941 р. тимчасово зайняли союзницькі з Німеччиною угорські війська, які грабували крамниці, вілії, пансіони, оселі, звідки забирали посуд, постіль, білизну, столи, крісла, шалюнки, вікна, двері і все це вивозили в Угорщину, однак у творенні української адміністрації не перешкоджали. Німці, перебравши у серпні владу від мадярів, учинили серію терористичних акцій: у перші ж дні арештували і розстріляли діячів ОУН, які при мадярах масово вийшли з підпілля; 16-17 жовтня на Міській горі влаштували поголовний розстріл жидів і зруйнували багато жидівських будинків; сотні людей вивезли на роботу до Німеччини; організували штучний голод. Для захисту населення від сваволі німецької влади у червні 1943 р. провід ОУН створив у карпатських лісах Українську Народню Самооборону (УНС), яку від 27 січня 1944 р. включено до УПА Шанковський Л. Українська Повстанча Армія. Історія Українського війська. Вид. 2. Вінніпег 1953, Київ 1991, с. 56, 60; Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952 рр. „Народна газета” 1991, с. 11-12, 42.. 31 березня 1944 р. Косів зайняли більшовики, а за Косовом у горах окопалися мадяри; таким чином, Косів опинився аж до літа на лінії фронту, в результаті чого зазнав чималих руйнувань. Після невдачі тривалих визвольних змагань УПА тут удруге запанував більшовицький режим, який розправлявся з підкореним народом, організовуючи розстріли та депортації "ненадійних елементів".

У повоєнний період радянська влада пригальмувала розвиток літникарства й курортництва, натомість надала пріоритет народнім художнім промислам; були утворені різьбарська артіль "Гуцульщина" та килимарські фабрики ім. Тараса Шевченка та ім. Івана Франка, на базі яких у 1968 р. створено виробничо-художнє об’єднання "Гуцульщина"; також було створено художньо-виробничі майстерні спілки художників Історія міст і сіл..., с. 354-357..

Після здобуття Україною незалежности в пресі та на адміністративному рівні стало дедалі частіше порушуватися питання про відновлення в Косові відпочинкової галузі, зокрема курортництва і літникарства (сільського зеленого туризму). Щоб уберегти і відродити для цієї мети природу, 1997 року на території значної частини Косівського району (в тому й Косова) оголошено реґіональний ляндшафний парк "Гуцульщина", а по довготривалих запальних дебатах під час сесій між депутатами врешті вдалося узгодити межі парку: до нього включено всі пам’ятки природи та ліси Кутського державного й Косівського міжгосподарського лісгоспів. Але позаяк вирубування лісів не припинилося, то в 1999 р. було розпочато процедуру (наразі чисто адміністративну) перетворення даного парку в національний природний парк.

Ще тяжче вирішується проблема охорони містобудівної спадщини: щойно в 2001 р. Косів занесено до Списку історичних населених місць України, а тим часом культурні надбання продовжують занепадати і гинути. Отож конкретних позитивних результатів у справі відродження культурної спадщини, природи та індустрії відпочинку покищо не досягнуто.

Розділ ІІ

МІСТОБУДІВНА

СПАДЩИНА

1. Просторова структура міста

Формування просторової структури Косова почалося ще до його виникнення, тобто в часи, коли тут не було міста, а тільки село Косово, уперше задокументоване 1424 року Розов В. Українські грамоти. т. І: XIV і перша половина XV в. Київ 1928, с. 98-101.. Воно займало територію набагато більшу, ніж тепер, бо мало у свому складі ще й землі теперішніх Вербівця, Старого Косова, Смодного і десь половину Черганівки та Города. Його центральна частина містилась оподаль від гір, у нижньому кінці долини Рибниці, на терені нинішнього села Старого Косова; вище по ріці, вже поміж горами розміщувався василіянський манастир св. Миколая, а також соляна жупа та баня. Так як ця солярня давала добрі прибутки, то в середині ХVІ ст. при ній заснували містечко. Поступово його забудували; довколишні посілості, які щораз більше залюднювалися, стали передмістями під назвами: Манастирське (Манастирсько, Монастирсько), Москалівка, Вербовець, Старий Косів, Смодне Йосифінська (1785-88) і Францисканська (1819-20) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Київ 1965, с. 346-350. (польська назва в ХІХ-ХХ ст., а також офіційна українська від 60-х рр. ХХ ст. – Смодна).

У XIX ст. ці передмістя було виокремлено в самостійні села, одначе в 1905 р. Манастирське, в 1928-му частину Старого Косова й Вербівця, а в 1934-му всю Москалівку – знову приєднано до Косова, в першу чергу для того, щоб територіяльно забезпечити можливість розвитку Косова як перспективного курортно-літникарського осередку. З тією ж метою плянувалося включити до складу міста й інші суміжні посілості, які безпосередньо сполучаються з Косовом і становлять з ним величезну територію, що розкинулася вздовж Рибниці на десять кілометрів від Города на заході до Вербівця на сході.

У своїй основі просторова структура протягом усього часу після закладення міста й аж понині залишається здебільша незміненою. Як і колись, її творять три великі складові частини. Перша: середмістя і Міська гора; це історичне ядро міста, що розташовується в центрі рівнинно-горбистої долини, оточеної горами; середмістя має суцільну забудову, яку, щоправда, в багатьох місцях зруйновано. Далі йдуть передмістя Манастирське, Вербовецьке, Старокосівське, Смоднянське, Москалівка і села ( в