Певно, така послідовність будівництва стала причиною того, що масивний центральний четверик прийшлося піднести вище дахових гребенів крил і вже аж тут виконувати перехід до вісьмерика, який з тих же міркувань теж випало зробити вищим. Крім центральної великої бані церква має ще дві малі, які є сліпими; із західнього та південного боків прибудовано одно- і двоярусний зашклені ґанки, в кутах при вівтарі – двоє захристій Стеф’юк В. Свідки історії Косова. „Радянська Гуцульщина” 1990, 29 вересня..

Біля церкви є цвинтар, пам’ятковий хрест на знесення панщини 1848 р., хрест на честь тисячоліття хрищення України-Руси. Донедавна на південь від церкви була дерев’яна двоярусна (четверик на четверику) дзвіниця зі стіжковим дахом і ориґінально прорисованими отворами-"бійницями " у верхній частині другого ярусу. Але запевне через нерозуміння естетичної та історичної вартости тієї дуже давньої самобутньої дзвінички весною 2001 року її демонтували, позаяк перед кількома роками поруч зведено нову, а існування двох нібито забороняє канон.

Перед війною при церкві діяла парохіяльна бібліотека. Вона почала складатися в час, коли існував манастир: частину книг манастиреві подарували різні особи, частину придбала громада. До церкви св. Миколая були також перенесені книжки та метрики з міської церкви св. Трійці під час пожежі 1696 р. В 1925 р. в бібліотеці нараховувалося 180 книжок Шематизм всего клира гр.-кат. Епархії Станиславівської на рік Божий 1925. Р. ХХХ. Станиславів 1925, с. 116.. Доля книгозбірні невідома.

Хоча манастир припинив своє існування в 1744 р., його ще довго пам’ятали місцеві жителі. Так , 8 жовтня 1862 року 73-річний жаб’ївський парохіянин Петро Корчук у розмові зі священиком Софроном Витвицьким, котрий прийшов до його хати під горою Кринтою для спровадження померлої внуки, сказав таке: "Ми в сих верхах давно не мали ані своїх панотців, ані своїх церквів; носили діти христити до манастиру в Косові". Переповідаючи це повідомлення, о. Витвицький додає: "А є ще й сьогодні в Косові церква, звана Манастир, і частина Косова зветься Манастирсько" Witwicki S. Rys historyczny o Huculach. Lwow 1863, s. 24-25.. Антон Шнайдер у рукописі з кінця ХIХ ст. фіксує разом з тим ще й поляну Манастирчук і вказує, що якраз на ній був колись манастир Василіянів. Є також потік Манастирчик, котрий відділяє передмістя Манастирське від центральної частини. Та й церква на Манастирськім у всіх передвоєнних шематизмах називалася іменем св. Николая – так само як колишній манастир і його храм. Тепер церкву іменують виключно Іванівською, хоч храмове свято 7 липня (Різдво Йоана Христителя) не є нововведенням, але відзначалося тут здавна.

Перелічені вище об’єкти (церква, пам’яткові хрести, цвинтар) разом з прилеглою територією становлять ансамбль пам’яток історії, археології, церковної архітектури та монументального мистецтва. Цей ансамбль особливо цінний насамперед тим, що колишній манастир – то найдавніший відомий нам культурний комплекс Косова, пов’язаний з унікальним документом, у якому викладено найпершу писемну інформацію як про Косів, так і гірський край поза ним ("на ріці Черемоші дві поляни Березово і Жаб’є"). Сам той документ має виняткову вагу загальноукраїньську і реґіональну ще й тому, що написано його староукраїнською мовою у варіянті, вживаному в ХVст. на Покутті. Завдяки цій обставині дана пам’ятка поряд з низкою інших дає змогу створити нерозривний ланцюг історії живої мови з її говорами на території колишнього Галицького князівства Свєнціцкий І. Західноукраїнські грамоти ХIV-XV ст. Питання українського мовознавства. Кн. 2. Львів 1957, с. 11..

б) Манастир у Хоминському лісі і його церква на Москалівці. Про існування в давнину такого манастиря дізнаємося з каталогу отця Романа Луканя, де коротко але виразно зазначено: "Москалівка, м-р був у лісі "Хоминське" над Волицею. Нинішня парохіяльна церква св. Василія В." Лукань Р. Василіянські манастирі в станиславівській епархії. Львів 1935, с. 11; ЛНБ НАНУ, ВР. ф. 77. оп. IV. спр. 919. арк. 122..

З церковних візитацій (ревізій) від 1741, 1745 і 1753 рр. довідуємося: церква на передмістю Москалівці належала ченцям, була збудована після звернення (заклику) Святого Василія Великого; коло 1740 р. її прилучено до міської церкви св. Трійці як філію (доньку), наслідком чого вона стала світською; замість церковної будівлі, поставленої законниками, було зведено новий храм коштом і старанням святотроїцького пароха Андрія Івановича (хіротонію отримав 1724 р., помер 1744 р.).

У Хоминському лісі, недалеко Волійці, є місце, котре й нині називають Манастирським, а перед війною й раніше його називали Манастирем. Те місце добре пам’ятає Наталка Худак зі Смодного, яка малою пастушила та заготовляла дрова по всій поблизькій окрузі й заходила також на Манастир. Там тоді було кілька могилок, тепер усе то позаростало й нічого не видко; місце можна пізнати хібащо по березовому хресту. Батьки як її, так і чоловіка Івана Семеновича (1924 р. н.) розповідали, що була колись на Манастирі церква і хрести на гробках.

Докладно знає про кожну стежку і всякий тутешній закуток Митро