Теперішню церкву св. Василія Великого на Москалівці, – на тому ж місці, де колись стояла чернеча, – будував 1895 р. майстер Іван Гарасим’юк з Бабина; різьблений дерев’яний іконостас виконав Іван Гунька Пелипейко И., Дацюк Я. Косов. Ужгород 1983, с. 28.. Ця церква однобанна, в кутах між притворами і вівтарем – два п’ятистінні захристія; до південного притвору і бабинця прибудовано ґанки.

1970 р. в приміщенні церкви відкрито музей народнього мистецтва і побуту Гуцульщини на основі домашньої збірки подружжя Сагайдачних Там же.. 14 січня 1990 р. церкву повернено вірним греко-католицького обряду Пелипейко І., Тригуб’як О.Косів. Населені пункти Косівщини. Довідник. Упорядник Пелипейко І. Косів 1995, с. 28..

Є тут також дзвіниця, цвинтар, пам’ятник воїнам УПА, пам’ятковий хрест на честь січових стрільців.

4. Жупа та баня (копальня і варильня соли)

У південнозахідній частині Косова, між церквою св. Миколая і водоспадом Гук, на теренах загальною площею 3 кв. км залягають цінні поклади соли, що мають вигляд намулу, каменю та солоної води (сировиці). Ті родовища разом із прошарками м’якого пісковика, червоного лупака (сланцю) і нагромадженнями екзотичних брил і куп жорстви належать до підкарпатської соляної формації, утвореної перед 25-ма мільйонами років у ранньому неогені Zuber R. Op. cit., s. 824-825., коли територія Косова перебувала під водами Карпатського моря. В умовах тодішнього посушливого клімату в Карпатах і Передкарпатті в неглибоких затоках, дно яких поступово прогиналося, а приплив морської води був уповільнений, з часом осідали соленосні породи і сіль Бондарчук В. Цит. пр., с. 99; Воропай Л., Куниця М. Українські Карпати. Київ 1966, с. 17, 22., тоді як море поволі зникало.

В історичних часах на базі цих соляних покладів виникла жупа, тобто копальня. Про неї уперше згадано 1472 року Akta Grodzkie i Ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej. T. XII. Lwow 1887, s. 348. – майже через півсторіччя після найдавнішої згадки про "село Косово з манастирем" і приблизно за сто років до появи "Косова – містечка", що постало і розвивалося власне завдяки місцевій жупі, яка була однією з найбільших на Покутті. Жупа розташовувалася відразу за манастирем, на місці теперішніх Банського озера, стадіону, басейну, виробничо-художнього об’єднання "Гуцульщина"; її територія площею понад 15 га Пелипейко І. До історії Косівської солеварні. „Гуцульська школа” 2000, № 1-2, с. 70. на півдні закінчувалася біля Банського мосту, що веде через Рибницю у напрямку гір, а на півночі сягала поза Лісну вулицю, що пролягає гребенем Горба. Оскільки сіль виробляли і кам’яну і виварну, то до складу жупи входили як копальні (т. зв. шиби, криниці, соляні вікна), так і варильні, або вежі, через що жупу називали також банею чи солеварнею, абож просто слатиною (по-давньоукраїнському), саліною (по – польському) чи солярнею (згідно з новою українською термінологією).

Однак зразу в Косові була тільки копальня кам’яної соли, і вже пізніше її стали заміняти на лужарню і варильню. В тій копальні експлуатували поклад соли 20 м завтовшки, розміщений прямовисно в напрямку 11-12 години Siemiradzki J. Plody kopalne Polski. “Wiedza wspolczesna”, t. VI. Lwow, s. 151.. За розповідями старожильців, для видобутку тієї соли під цілим Косовом продовбали підземні вулиці (т. зв. ходи), які простягалися на північ до Пістинського лісу, на сході – до місця, де тепер інтернат, а на півдні доходили до підніжжя Голиці; запасним виходом з копальні мала служити криниця при вулиці Середній Стеф’юк В. Соляна жупа (копальня). „Гуцульський край” 1997, 14 червня.. Вже від самого початку експлуатації соляних запасів підземні роботи спричиняли осідання і сповзання цілого схилу Горба; відтак почалися місцеві обвали Zuber R. Op. cit., s. 824., що зрештою очевидно призвело до утворення невеликого замуленого ставка, який у наслідок продовження видобутку соли поступово розширювався, набираючи розмірів нинішнього Банського озера Мабуть про цей ставок ідеться в церковній візитації 1745 року: „невелика замулена саджавка”; під 1915 р. зустрічаємо окреслення: „невеликий став”; порівнюючи розміри Банського озера напередодні ліквідації жупи в тридцятих роках і тепер, - бачимо подальше його збільшення.. Від 1870 року видобування кам’яної соли було припинено Siemiradzki J.Op. cit., s. 151., але перед Першою світовою війною, коли в одному із шибів виявили кристалічну білу сіль, уряд виділив кошти на спорудження механічного млина, щоб ту сіль перемелювати Пелипейко І. Косівська солеварня. „Гуцульський край” 1995, 4 лютого..

Тим часом добування соли із соляного мулу велося доти, аж поки в 1915 році вода зі ставу не дісталася до копальні, проникнувши правдоподібно через один із т. зв. сліпих шибів, що залишилися з періоду дикого лугування, – і копальню заляло; це відбулося скоріше за все шляхом повільного вилугування водами того ставу високопроцентових (70-80%) соляних мулів. Відтоді копальня перестала існувати, машина для спуску стала непотрібною, а випадок надзвичайно полегшив виробництво соли, бо лугування стало відбуватися природним способом, без застосування