* Модуль (від лат. modulus - міра), в архітектурі – це певний архітектурний елемент, що служить одиницею міри для визначення пропорції всіх інших елементів архітектурної одноцілости, наприклад, будинку. В архітектурі Стародавньої Греції за модуль слугував поперечник або промінь колони в її нижній частині на підставі цього модуля визначали висоту колон, віддаль між ними, розміри та пропорції інших частин будівлі.80

Модуль вирішально впливає не лише на форму окремого будинку, але й на вигляд цілого міста. Порівняємо, приміром, монументальний Петербург із широкими проспектами й набережними та середньовічний Таллін з вузенькими, щільно забудованими вуличками. Ці два міста мають абсолютно протилежний характер, і зумовлений вік передусім застосуванням різних модулів.

шнура), що узгоджувалося з тодішніми европейськими стандартами Опис просторового укладу середмістя зроблено на підставі мапи довоєнних років (ЦДІА України у Львові. ф. 247. оп. 3. спр. 102), старих фотокарток і забудови, що збереглася; також використано ряд публікацій про структурний характер европейських міст і низку досліджень принципів розплянування західньоукраїнських містечок (Кравцов С. Містобудівельні принципи та семантика деяких міст Галичини XVII ст.. Українське барокко та європейський контекст. Київ 1991, с. 45-49; його ж. Планування ринкових площ Галичини (на матеріалі сучасної Львівської області). „Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація” 1993, ч. 1, с. 14-16; Топилко С. До питання розпланування ренесансних містечок Галичини. „Вісник Державного університету „Львівська політехніка” 1999, № 379; Архітектура. Книга міст Галичини. Міждисциплінарні дослідження у містознавстві. с. 190-198).. Відповідно до модульної сітки цілий міський терен був рівномірно поділений на прямокутні квартали (бльоки), а ті своєю чергою на такі ж прямокутні парцелі (ділянки), які забудовувалися приватними домами на один, два, рідше три поверхи. Такий уклад уможливлював максимально використати землі, призначені на ділянки. До того ж приватні доми і вулиці творили однорідну міську тканку, на фоні якої добре виділялися громадські будівлі та простори (ратуша, церква, майдани). Старанно протрасовані елементи міської структури надавали одноцілості досконалу ясність і гармонію.

Головний майдан Ринок був на пляні квадратовий зі стороною на 150 ліктів, або 2 шнури. Тут розміщувався ратуш, пізніше теж канцелярія староства, Краківський готель з найбільшим у Косові рестораном Трухановича, школа та інші заклади. Рівнобіжно до Ринку, в західній частині середмістя, - розташовувався другий за значенням і величиною майдан – церковний, на якому стояла міська парохіялна церква св. Трійці. На відміну від Ринку, церковний майдан відмежовувався від вулиць мурованою огорожею, яка, підносячись в одному місці, утворювала три склеплених вікнини в романському смаку; під кожним склепінням висів дзвін Ржегорж Ф. Изъ Коломыи въ Косовъ. «Киевская старина» 1896, т. LIV, с. 304..

Забудова між Ринком і церковним майданом ділилася на квартали двома поздовжніми і однією поперечною вуличками; між майданами і Рибницею – двома, трьома і чотирма поздовжніми та сімома поперечними; між майданами і підніжжям Міської гори – шістьма поперечними Див. п. 81.. Важливо відзначити, що велика кількість поперечних вуличок так само як і конфіrурація будинків навсторч до Міської гори мали візуально розширювати вузьку територію середмістя, віддаляючи високу прямовисну гору в просвітах між забудовою у перспективну глибину.

Пляни окремих будинків теж мали ренесансові ознаки. Дерев’яні міщанські доми, яких було більшість, наслідували муровані будинки, що зводилися згідно з приписом Маґдебурзького права та відповідно до інших міських приписів. Міщанський дім був звичайно дуже вузький і довгий і своїм вузьким причілком виходив до вулиці. Спереду розміщувалися крамниці, ближче до двору – житлові й господарські приміщення Sicynskyj V. Drevene stavby v Karpatske oblasti. v Praze 1940, s. 80; Січинський В. Українська архітектура. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. Київ 1993, с. 269-270.. В той же час зовнішні форми будівель у більшості зберігали багато своєрідних рис народньої творчости, що особливо було помітно у повністю дерев’яних будинках чи в таких поширених дерев’яних деталях, як різного роду піддашшя, підсіння, опасання, ґанки, ґалерії, веранди тощо. Це були самобутні витвори гуцульського теслярства, бо будували ці всі міщанські житлові доми, адміністративні будинки і навіть жидівські божниці талановиті гуцульські майстри. За оцінкою визначного українського архітекта й історика мистецтва Володимира Січинського (1894 – 1962) – в гуцульських містечках і зокрема в Косові були "найкрасніші зразки маломістечкової архітектури, […] будівлі справжнього гуцульського стилю"; далі читаємо: " Сьогодні [тобто в міжвоєнний період] ці надзвичайно цінні пам’ятки або цілком знищено переважно в добу світової війни, або пошкоджено і перебудовано до невпізнання" Sicynskyj V. Drevene stavby…, s. 80-81..

Руйнування окремих будинків у наслідок різних нещасних подій відбувалося й раніше, але яким би воно не було значним, просторова структура містечка не втрачалася. Реґулярний геометричний уклад, який місто отримало ще в час заснування, зберігався упродовж усіх наступних віків. Деяка нереґулярність з’являлася хібащо після пожеж і воєн, коли будинки зводилися з поспіхом, переважно хаотично, в незгоді з попередньою симетрією, з відступом від лінії забудови на терен ринку та вулиць, а інколи вглиб ділянок. Та навіть і тоді не зникала найхарактерніша риса давнього Косова, – спільна для всіх европейських міст, – яка полягає в тому, що житлові будинки становлять не стільки самостійні архітектурні об’єкти, скільки фраґменти стін вулиць і площ, утворюючи один з одним суцільні ряди забудови, що називаються періями. З плином часу окремі будинки могли бути перебудовані, отримати нову, достосовану до змінюваних потреб і смаків форму,