З 1980-х - років головними торговельними партнерами є Німеччина, Франція, США і Великобританія, а основними статтями імпорту - продукція машинобудування, автомобілі, нафтопродукти, сира нафта, чавун і сталь, хімічні продукти. В експорті переважає продукція машинобудування, автомобілі, оргтехніка, масова побутова електротехніка, устаткування, труби, тканини, одяг, взуття.

Економічне та інвестиційне співробітництво України та Італії.
      

Італія є одним з головних торговельно-економічних партнерів України, посідає 2 місце у загальному обсязі товарообороту з нашою країною серед держав Західної Європи.
      Резельтати 3-х кварталів поточного року свідчать про збереження позитивної тенденції нарощування обсягів двосторонньої торгівлі. За даними Держкомстату України, за 9 місяців ц.р. обсяг товарообороту збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 35% і становив 948,2 млн. дол. США, у т.ч. експорт - 643 млн. дол. США.
      Одним із пріоритетних завдань торговельно-економічного співробітництва є забезпечення, принаймні, часткової переорієнтації італійців з російського на український ринок. Необхідним також вважають подальше внесення позитивних для України змін у зовнішньо-торговельну політику: останнім часом на італійському ринку нарівні з товарними позиціями сировини з"явилася деяка кінцева промислова продукція українського походження, зокрема, промислове обладнання для хімічної промисловості, хімічні добрива, цемент, консервовані овочі та фрукти.
      У той же час структура експорту-імпорту залишається майже незмінною і, відповідно, несприятливою для нашої держави: в експорті до Італії основне місце займає сировина, в імпорті переважає промислова продукція. Італія зацікавлена в імпорті з України чавуну, шкіряної сировини, мінеральних добрив. В імпорті з Італії, як і в попередні роки, переважає обладнання і пластмаси, одяг і взуття, продукти харчування.
      В основному італійскі інвестиції розміщені в галузі внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудуванні, металообробній та легкій промисловості.

Культура, звичаї.

      Італія славиться найбагатшими у світі культурними традиціями. Досягнення італійців у мистецтві, архітектурі, літературі, музиці та науці дуже вплинули на розвиток культури в багатьох інших країнах.
      Задовго до виникнення цивілізації Стародавнього Риму сформувалися культури етрусків у Тоскані і греків на півдні Італії. Після падіння Римської імперії на території Італії культура занепала, і тільки в ХІ ст. з'явилися перші ознаки її відродження. Свого нового розквіту вона досягла в ХІV ст. В епоху Відродження італійці відігравали провідну роль у європейській науці і мистецтві. Тоді діяли такі видатні художники і скульптори, як Леонардо да Вінчі, Рафаель і Мікеланджело, письменники Данте, Петрарка і Боккаччо.

      Мистецтво
      Джерела художньої величі Італії походять з ХІV ст., від здобутків живопису флорентійської школи, найбільшим представником якої був Джотто ді Бондоне. Джотто порвав з манерою візантійського живопису, що домінувала в італійському середньовічному мистецтві, і додав природне тепло та емоційність фігурам, зображеним на його великих фресках у Флоренції, Ассізі та Равенні.

Натуралістичні принципи Джотто і його послідовників продовжив Мазаччо, який створив величні реалістичні фрески з майстерною передачею світлотіней. Інші видатні представники флорентійської школи епохи раннього Відродження - живописець Фра Анжеліко і скульптор та ювелір Лоренцо Гіберті.
      На початку ХV ст. Флоренція перетворилася у великий центр італійського мистецтва. Паоло Уччелло досягнув високого рівня майстерності в передачі лінійної перспективи. Донателло, учень Гіберті, створив вперше з часів Древнього Риму оголену скульптуру і кінну статую. Філіппо Брунеллєскі переніс стиль Відродження в архітектуру, Фра Філіппо Ліппі і його син Філіппіно писали витончені

картини на релігійні теми. Графічну майстерність флорентійської школи живопису розвивали такі художники ХV ст., як Доменіко Гірландайо і Сандро Боттічеллі.
      Наприкінці ХV - на початку ХVІ ст. в італійському мистецтві виділялися три видатних майстри. Це Мікеланджело Буонаротті, найбільший з діячів епохи Відродження, прославився як скульптор (П'єта, Давид, Мойсей); живописець, який розписав стелю Сікстинської капели, і архітектор, який проектував купол собору св. Петра в Римі. Картини Леонардо да Вінчі "Таємна вечеря" і "Мона Ліза" належать до числа шедеврів світового живопису. Рафаель Санті у своїх полотнах ("Сікстинська Мадонна", "Святий Георгій і дракон" та ін.) втілив життєстверджуючі ідеали епохи Відродження.
      Розквіт мистецтва у Венеції настав пізніше, ніж у Флоренції, і тривав набагато довше. Венеціанські художники порівняно з флорентійськими менше пов'язані з визначеним напрямком, але на їхніх полотнах відчувається кипіння життя, емоційна насиченість і розмаїття фарб, що забезпечили їм вічну славу. Тіциан, найбільший з венеціанських художників, істотно збагатив живопис, застосувавши вільне письмо відкритим мазком і найтонший барвистий хроматизм. У ХVІ ст. разом з Тіцианом у венеціанському живописі домінували Джорджоне, Пальма Веккіо, Тінторетто і Паоло Веронезе.
      Провідним італійським майстром ХVІІ ст. був скульптор і архітектор Джованні Лоренцо Берніні, який створив проект колонади на площі перед собором св. Петра, а також багато монументальних скульптур у Римі. Караваджо і Карраччі створили нові важливі напрямки в живописі. Венеціанський живопис пережив короткий період підйому у ХVІІІ ст., коли діяли художник-пейзажист Каналетто і творець декоративних розписів і фресок Джованні Баттіста Тьєполо.
      Серед італійських художників ХVІІІ-ХІХ ст.ст. виділяються гравер Джованні Баттіста Піранезі, який здобув популярність картинами руїн древнього Риму; скульптор Антоніо Канова, який працював у неокласичному стилі; група флорентійських живописців, представників демократичного напрямку в італійському живописі 1860-1880-х років - Макк'яйолі.
      Італія дала світу багато талановитих живописців, і в ХХ ст. Амедео Модільяні прославився своїми меланхолічними оголеними фігурами з характерними витягнутими овальними обличчями і мигдалеподібними очима. Джорджо де Кіріко і Філіппо де Пісіс розвили метафізичний і сюрреалістичний напрямки в живописі, вони здобули популярність після Першої світової війни.