Аскольдова могила

Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва".

Перебудова у павільйон. Кінець 1980-х років.

Історична місцевість. Розташована між , і Маріїнським парком, охоплюючи частину Дніпровських схилів. Виникла на місці . За літописом, на цьому місці у 882 поховано київського князя (Оскольда), вбитого разом з ін. київ. князем Діром за наказом , який після того захопив владу в Києві. За часів Київської Русі на А. М. було збудовано дерев`яну церкву, в 1810 — муровану , зведену за пректом арх. . З 1786 довкола церкви існувало міське кладовище (дивись Некрополі), де поховали артистів і М. М. Глєбову, льотчиків П. та Є. М. Крутеня (могили перенесено), колекціонера старовини В. В. Тарновського, громадського діяча С. А. Подолинського та інших відомих громадських, наукових та культурних діячів Києва. Після 1945 А. М. стала одним з військових кладовищ для загиблих учасників визволення Києва від фашистських загарбників (1957 прах загиблих радянських солдатів та офіцерів було перенесено до парку Вічної Слави). У 1935 кладовище на А. М. офіційно закрито і ліквідовано разом з переважною більшістю надгробків та склепів (ряд могил перенесено на іш. київ. кладовища). По території А. М. прокладено .   

:  .

Бабин яр

Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва".

Урочище. Простягається від в напрямку між і . Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як урочище Бісова баба. Шалена баба. Під час ВВВ Б. я. став місцем масових розстрілів мирного населення і рад. військовополонених нім. окупантами. Назву вул. Бабин Яр первісно мала вул. .

Велика Дзвіниця

Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва".

Будівельні крани праворуч - відбудова Успенського собору.

Споруджена 1731 — 44 за проєктом архітектора Й. Г. Шейделя. В будівництві Великої дзвіниці брали участь місцеві майстри С. Ковнір, Й. Рубашевський, І. Горох та інші. Велика дзвіниця — восьмигранна в плані чотириярусна башта з позолоченою банею. Діаметр основи дзвіниці — 28,8 м, товщина стін 1-го ярусу — 8 м. Глибина фундаменту з гранітних плит перевищує 7 м. Висота — 96,52 м. Перший ярус Великої дзвіниці оброблено під руст, другий оздоблено 32 дорічними колонами, які стоять групами між вісьмома вікнами. Третій ярус оточений 16 іонічними колонами, по дві між вісьмома арками. На третьому ярусі міститься 13 дзвонів загальною вагою близько 6 тисяч пудів. Найбільший дзвін — 1636 пудів. Дзвін вагою в 1000 пудів відлив 1732 року російський майстер І. Моторін, автор кремлівського "Цар-дзвона". Збереглося лише три невеликі дзвони. Четвертий ярус (висота 22,42 м) оформлений групами легких римсько-коринфських напівколон. У 1903 році замість годинника 18 ст. встановлено нові , виготовлені московськими майстрами. Механізм годинника заводиться раз на тиждень ручним способом за допомогою лебідки. Куранти видзвонюють кожну чверть години і кількість годин.

Зараз можна відвідати 4 ярус дзвіниці.   

:  .   :  .

Всіхсвятська церква

Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва".

Києво-Печерська лавра. Всіхсвятська церква споруджена над Економічною брамою у 1696-1698 рр. у стилі українського бароко.   

:  .   :  .

[]

Джерела

"27 листівок Києва" Мистецтво, Київ-1999

Куранти Великої Дзвiницi

Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва".

Перший годинник-куранти був встановлений на у 1744 р. Його встановив годиниковий майстер Павло Чернявський. Але годинник пропрацював лише 14 років. В 1758 році його замінили новим, який виконав Адам Левинський. Відпрацювавши три десятиліття годинник Левинського зіпсувався і став. Нові, вже треті куранти встановили у 1788 р. (майстер Іван Кобилін). На початку 20 ст. монастирська комісія оглянула їх і доповіла Духовному Собору, що годинник "до того застарів та стерся в усіх частинах свого механізму, що нема більше можливості для починки його". Печерський монастир почав пошуки годинникової майстерні і невдовзі звернувся до фірми А. О. Енодіна. Майстерня баштових годинників з дзвонами московського годинникових справ майстра Андрія Олександровича Енодіна була на той час добре відома. У 1885 р. його фірма отримала золоту медаль "За працелюбство і мистецтво" на всеросійській промисловій виставці, яка відбулася в Санкт-Петербурзі. До 1902 р. майстерня А. Енодіна виготовила і встановила понад 600 годинників в багатьох містах і селах Росії. Передзвін енодівських курантів линув над Москвою та Рильськом, Юхновим та Новим Єрусалимом, над святою Афонською горою та Павлівським Посадом.

Для укладання договору в Київ приїхав компаньйон Енодіна Йоган Густавич Соре, який і уклав контракт з монастирем 17 січня 1903 р. За домовленістю годинник мав бути без циферблата та стрілок, заводитися раз на тиждень у три заводи, кожні чверть години відбивати мелодію у вісім дзвонів і щогодини — годинний бій. Енодін відзначав, що годинник буде маятниковим, а всі частини його — металевими. Виготовляти нові дзвони до годинника монастир вважав зайвим і запропонував використати дзвони, що лишилися від старих курантів: вісім малих і великий годинний, вагою 150 пудів, відлитий у 1743 р. Монастир погодився придбати годинник за 4,5 тисячі карбованців. Контрактом був обумовлений і термін виконання робіт: влітку 1903 р. перевезти годинник з Москви до Києва, а постановку його на Велику лаврську дзвіницю завершити до 1 липня того ж року.

Все було зроблено за чотири місяці і на початку червня годинник залізницею прибув до Києва. Перевіривши його роботу, монастир лишився задоволеним. Але підйом механізму на дзвіницю відкладався. Причиною тому були роботи по спорудженню спеціального майданчика