[]

Інтер`єр

Внутрішнє вбрання собору майже не змінювалось протягом часів його існування. Кожного, хто входить до собору, вражає велич фігури в центральному апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Її зроблено з кам`яних та скляних пластинок різних кольорів та відтінків — біля 177 відтінків. Мозаїки, що зображують Євхаристію та Отців Церкви, вражають своєю збалансованістю.

Архітектурні форми та розпис собору утворюють єдність. Фрески, ніби вишивка, прикрашають стіни, стовпи, своди; серед вишуканого та яскравого живопису можна побачити зображення Святих та сцени з Євангелія. На відміну від інших зразків візантійського церковного живопису, що збереглися до нашого часу, деякі фрески в соборі відтворюють не біблійні теми, а мирські — серед них портрети сім`ї (на жаль, деякі з них пошкоджені).

Живопис одинадцятого сторіччя, що прикрашає дзвіницю собору, зображує ігри, організовані в Константинополі Імператором Візантії Константином Порфірогенетом на честь київської . На фресках зображені міми, жонглери, музиканти, танцюристи, дресирувальники, перегони колесниць.

Більш пізніші фрески собору — 17 — 19 століття — присвячені тільки релігійній тематиці. У 18 столітті з`явився іконостас, а в 19 столітті — чавунні напольні плитки. Цікавими є 300 графіті на стінах Софійського собору, що свідчать про високий рівень писемності 11 століття.
  

:  .

Самсон фонтан

Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва".

Центральна фігура.

Розташований на Контрактовій площі за Контрактовим будинком.   

:  .   :  .

Маріїнський палац

Матеріал з проекту "WWW Енциклопедiя Києва".

1936 рік — будинок ЦВК УРСР.

Південно-східний (зараз - головний) фасад палацу.

Площа перед південно-східним фасадом палацу.

Зведено 1750 — 1755 рр. за зразком палацу, який проектував Б. Растреллі для графа Розумовського. 1744 року імператриця Єлизавета, дочка , під час відвідувань Києва, сама вибрала для нього місце. Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий І. Мічурін. Йому допомагали також відомі архітектори М. Васильєв, П. Неєлов, Ф. Неєлов, М. Сальников та інші.

Головний фасад Маріїнського палацу "дивиться" на , закладений 1874 в пейзажному стилі. Алеї цього парку - звивисті, наче "вписані" в ландшафт. З протилежного боку палацу - , закладений 1743 на основі старовинного Регулярного саду (заснованого ще ). Його стиль - класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямим кутом.

Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір`я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об`ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію було здійснено у 1868-1870 роках після великої пожежі, що знищила дерев`яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували цегляний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер`єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Роботи проводились під керівництвом академіка архітектури К. Маєвського. Рік їхнього закінчення - 1870-й - викарбуваний у картуші на фасаді, зверненому в парк.

До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. В період подорожі по Україні тут разом зі своїм почтом зупинялась імператриця Катерина II. У палаці жили також військовий губернатор, полководець М. Голенищев-Кутузов і герой Вітчизняної війни 1812 року .

Палац дуже потерпів у період Великої Вітчизняної війни: бомба, що влучила в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. У 1945 - 1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П. Альошина, і з цього часу він став місцем урочистих прийомів.

У 1979 - 1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставровано переважно у формах архітектури кінця XIX століття. Упорядкування території виконано на основі креслення, схваленого свого часу Б. Растреллі. Форма фонтанів, рисунок зелених насаджень мають традиційний для XVIII століття характер. Фонтани прикрашено парними скульптурними композиціями - копіями скульптур середини XVIII століття, які зберігаються у музеях країни. З вестибуля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові сходи. Темно-червоний килим, що устеляє їх, підкреслює атмосферу особливої урочистості.

У центральній частині палацу міститься великий Білий зал, поєднаний з вестибулем високими арочними прорізами. З двох боків до нього примикають Зелена вітальня та Бенкетний зал. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів.

Інтер`єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білого та Бенкетного залів, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінуючій ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.

Один із залів - Зал бароко - реставратори відновили у характерних для інтер`єрів Растреллі формах. Обрамований вигадливими позолоченими орнаментами штучний мармур у поєднанні зі світло-коричневими площинами стін, орнаменти карниза й облямування дверних прорізів, щедро оздоблений камін з великим дзеркалом над ним створюють враження вишуканості.

Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належать переважно до другої половини XIX століття, а також меблі і люстри (старовинні й виконані сучасними майстрами в дусі