Осіння негода ще більше ускладнила ситуацію. Поляки, стомлені війною, неохоче йшли в бій. Вони зазнавали відчутних втрат від козацьких полків і загонів добровольців, від влаштованих засідок. Поширились різні хвороби, які масово косили людей. В таких умовах польське командування вирішило розпочати переговори про перемир'я. І хоч козацька армія не була розбита, але поразка під Берестечком, загарбання ворогом значної території України, непідготовленість до ведення війни у зимових умовах були причиною того, що Хмельницький і козацька старшина погодилась на укладання миру. Основна суть Білоцерковського мирного договору описана в багатьох історичних працях. Подаємо цей виклад, зберігаючи орфографію.       

"Військо козацьке має складатися лише з двадцяти тисяч чоловік. Козаки можуть проживати лише в Київському воєводстві, та й то лише на королівських землях. Ні Браславське, ні Чернігівське воєводство козаків не мають. Вся сірома віднині знову віднині повинна лишатися у подданстві. Ляхи во віки віків не згадуватимуть про бунти. Усі прибутки панські панам слід повернути. Чигирин залишається за козацькою булавою. Віра православна та духовенство повинні бути недоторканими. Хто взяв чи привласнив церковні скарби і пожитки, повинні повернути їх. Шляхта, що воювала в козацьких загонах, не позбавляється ні прав, ні гонору. Жиди, так як і раніше, знову будуть торгувати в Україні. Хана і татар гетьман мусить помирити з королем. Якщо ж хан не захоче з королем у згоді жити, то козаки повинні порвати з ним. Без відома короля козацькому гетьману забороняється вести переговори з зарубіжними монахами. Козаки з Крилова Канева та Черкас матимуть свій суд у Києві".       

Цим договором Хмельницький зберіг землі Наддніпрянщини - основну територію Запорожського війська. Гетьман прийяв тяжкі умови Білоцерківського миру, бо був твердо переконаний, що цей мир не буде тривалим. "Хоч ми з ляхами склали угоду, одначе тримаємо їх у руках", - писав він в одному з листів. А згодом виявилось, що договором невдоволена друга сторона, бо польський сейм внаслідок "ліберум вето" не затвердив Білоцерківський мир. У зв'язку з цим Хмельницкий вважав себе звільненим від нав'язаного йому миру, і невдовзі відновились воєнні дії. Так закінчився ще один важливий період визвольної війни, пов'язаний з історяєю нашого міста.

Геральдика Білої Церкви.      

Протягом багатовікової історії геральдики Білої Церкви зазнала багато змін. Геральдичних позначень з часу заснування Ярославом Мудрим міста ен залишилось. Найперша згадка про герб Білої Церкви відноситься до 1589 року, коли польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі і Варшаві, надавши місту і його жителям Магдибурзьке право. Тоді і був затверджений герб міста: лук з натягнутою тятивою, а на ньому три стріли.       

Але особливий вплив на зміну геральдики міста мала родина Браницьких, яка бере початок з 1543 року, коли на сеймі у Кракові єпископ Познанський і Хелмський Себастіан Бранийький і його брат Микола були приписані до дворянського герба " Корчак ".

Герб міста поступово змінюється родовим гербом Браницьких, де на французькому геральдичному щиті по червоному тлі розміщено три горизонтальні срібні смуги, які звужуються до низу. Над щитом — дворянські шолом і корона, на короні овальна чаша, з якої виходить обернена вліво собака з піднятими передніми лапами. Це зображено на тлі срібного намету, підбитого червоним.       

Після революції 1917 року геральдика міста і Браницьких була відмінена, і тільки в повоєнний період почали її віновлювати, та й то в перекрученому вигляді. У ній поєднані і символи стародавньої Білої Церкви та графів Браницьких, і тогочасні радянські символи та кольори.

Єврейське населення Білої Церкви       

Майже тисячоліття історія Білої Церкви тісно пов'язана з одним із найдавніших народів землі - єврейським народом, що сотні років проживає у нашомі місті і творить його історію поруч з корінним українським населенням та представниками інших національностей. Вперше євреї з'явились на Київщині в XI-XII ст., куди прибули з Криму та східного побережжя Чорного моря. У княжій Україні вони займалися торгівлею та різними фінансовими операціями; будучи надлиженими до князівських дворів, виконували і деякі адміністравно-фінансові доручення. Розселення євреїв в Україні, і в Білій Церкві зокрема, відбувалось нерівномірно і хвилеподібно. Перша хвиля масової еміграції почалася після укладення Люблінської унії 1569р., коли євреї з Польши вирушили на українські землі, що увійшли до складу Речі Посполитої. Вже на початку XVIII ст. в Україні проживало близько 120 тис. євреїв.

Дендропарк "Олександрія"      

Історія парку починається з того часу, коли коронний гетьман Франциск Ксаверій Браницький одержав від польського короля у довічне спадкове володіння велику територію на Білоцерківщині, так зване білоцерківське староство. Браницький оселився тут і побудував великий розкішний парк, який пізніше назвав ім’ям своєї дружини Олександри. На його будівництво і влаштування було витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків.       

Будівництво парку почалось