в 1797 р. (за деякими даними — в 1793 р. та навіть раніше). Олександрійський парк створювався за планом і під безпосереднім керівництвом відомого тоді в Росії і за кордоном архітектора-паркобудівника Мюффо, який будував його в ландшафтному стилі, чому сприяли природна діброва, рельєф місцевості та річка Рось.
До реформ 1861 р. були розплановані і впорядковані лише центральна і східна частини парку. В 19 ст. у північній частині парку створено паркові і декоративні насадження біля самого палацу.
Під час громадянської війни та іноземної інтервенції парк було дуже спустошено, навіть окремі архітектурні споруди було знищено, також знищено велику кількість декоративних насаджень. Через відсутність догляду все заросло бур’яном. Але в травні 1922 р. Київський Губвиконком об’явив парк надбанням республіки і перейменував його на "Заповідник Олександрія". І з того часу парк починають відбудовувати, аж до Великої Вітчизняної війни, яка змусила припинити відбудову Олександрії. Але після війни у 1947 р. парк знову починають відбудовувати...
Буржуазно-демократична революція
З подальшим розвитком капіталістичних відносин і формуванням робочого класу зростає і робітничий рух. Борючись за покращення життєвих умов, передові робітники приходили до розуміння необхідності створення своїх політичних організацій. Одним з перших соціал-демократичних гуртків у місті був гурток, організований в 1892 р. у чоловічій гімназії учнем старших класів, у майбутньому професійним революціонером Мойсеєм Самойловичем Урицьким. В 1902 р. в місті на основі гімназичного гуртка була створена соціал-демократична група. Вона мала тісні зв’язки з соціал-демократичними організаціями багатьох міст України. Роки першої буржуазної революції характеризуються бурхливим зростанням чисельності українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні, культурно-освітні програми
Новаторські 20-ті роки
Громадянська війна на Білоцерківщині скінчилася, але 1920 р. був роком глибокої кризи: економічної, соціальної, політичної. Економічний крах господарської діяльності міста визначився на рубежі 1920 — 1921 рр. Звільнення від білих і кінець війни на Білоцерківщині, багатій промисловими і землеробськими традиціями, деяке пожвавлення на транспорті, породили надії на швидкий підйом. Але так не сталося. Уже в перші дні з’ясувалося, що не вистачає палива. Почали закриватися підприємства які ще до цього моменту працювали. Запаси харчів практично закінчилися. Майже все зерно було конфісковане для потреб держави. Зимою криза влади на селі набула ще важчої форми. Бандитизм охопив всю Білоцерківщину. Важке становище утримувалось протягом цілого року, аж до літа 1922 р. коли новий врожай дозволив перевести подих. З цього моменту становище починається нормалізовуватись.В травні 1923 р. Біла Церква стала центром округу, до якого входило 20 районів, 650 населених пунктів. У місті в цей час мешкало 38121 чоловік. В 1924 р. Білій Церкві відкрився окружний музей. За ініціативою комсомолу в 1925 р. розпочалось будівництво стадіону на місці колишнього
смітника. Уже в 1926 р. на стадіоні відбулися перші спортивні змагання.
Драматичні 30-ті роки
В голодні 30-ті р. міграція до міста збільшується. Незважаючи на те, що щоденна пайка була зменшена службовцям вдвічі, а для робітників в 1,5 разу, останнім все ж було легше. Місто починають заповнювати біженці звідусюди, деякі з них вмирали прямо на вулицях. За спогадами жителя міста, лікаря Тарановича О.П., дороги до цвинтаря (він знаходився по вул. Горького, де нині побутова хімчистка "Сніжинка") були усіяні трупами. Білоцерківський район опинився у найтяжчому стані на Київщині, по кількості повідомлень про голодування. В районі була створена спеціальна комісія для мобілізації засобів і надання допомоги голодуючим.
В полум’ї Великої Вітчизняної війни
Після перших же повідомлень по радіо про розбійницький напад на СРСР фашистської Німеччини робітники і службовці почали збиратися на своїх підприємствах. Реакція на небезпеку потягла за собою історичні спалахи: всюди вважалися шпигуни, ворожі агенти, диверсанти. Тривогу сіяли накази Верховного командування. Відомий трагічний наказ № 270, у відповідності з яким сім’ї командирів та політпрацівників, котрі здалися в полон або зірвали в бою відзнаки, підлягали арешту, сім’ї полонених червоноармійців позбавлялись будь-якої державної допомоги. Вже в перші дні війни з Білої Церкви було відправлено в діючу армію 6 тис. чоловік. Ті хто лишився в місті працювали під гаслом "Все для фронту, все для перемоги!". 16 липня гусениці ворожих танків уже скреготіли бруківкою міста. Одразу після вторгнення в місто гітлерівські репресивні органи за допомогою "помічників" почали складати списки політично небезпечних людей — колишніх активістів, євреїв, на яких з перших днів було оголошено розшук. За неповними даними фашистські загарбники закатували і знищили в період тимчасової окупації понад 10 000 білоцерківців.
Біла Церква після війни
Відступаючи з України, німці вдалися до тактики "спаленої землі". Лише прихід Червоної Армії врятував місто і його жителів від повного знищення. Того світлого і радісного дня — 4 січня 1944 року Москва салютувала звільненню Білої Церкви. У квітні 1944 року Виконком Міськради звернувся до всіх жителів міста із закликом відродити стародавнє місто Білу Церкву і якомога скоріше залікувати рани, нанесені йому війною. Вже до грудня 1944 року місто було повністю розчищене від руїн, відремонтовані 1125 будівель площею 122 230 квадратних метрів. В неробочий час і без оплати білоцерківці відпрацювали 1 786 942 людино-годин. Це стало ще одним подвигом жителів міста.
Місто на сучасному етапі розвитку
Наше місто є важливим промисловим центром Київщини, територія якого - 3697 га. В ньому діють 32 промислові та 4 автотранспортні підприємства, 20 будівельних організацій, 3 залізничні