Київщина історично склалася як політичне ядро Ук-раїни. Перші поселення з'явилися тут ще в епоху палеоліту. Саме ці землі стали центром Давньоруської держави. Після розпаду її наприкінці XI ст. на окремі державні утворення Київське князівство зберігало свою силу і могутність до самої татаро-монгольської навали. В середині XIV ст. Київщина увійшла до складу Литовської Русі. З 1470 р. цій території надано статус воєводства.
Люблінська унія поклала початок активному переселен-ню на київські землі польської шляхти. В результаті ревізії так званих «пустих» земель, тобто таких, що не перебували в феодальному володінні, поляки одержали грамоти на во-лодіння ними. Подвійне пригноблення, феодальне і національне, стало причиною зростання визвольного руху, очоленого козаками. Повстання проти польського гніту під проводом К. Косинського (1591-1593) розпочалося нападом на Білоцерківську фортецю і охопило Київщину і Волинь. "Це був рух, що переріс у Визвольну війну українського на-роду. Одна з вирішальних її битв відбулася під Корсунем в урочищі Горохова Діброва, 16 (26) травня 1648 р., в якій армія Б. Хмельницького здобула блискучу перемогу.
На той час саме тут, на Київщині, були гетьманські сто-лиці Суботів і Чигирин.
Середня і південна Київщина майже обезлюдніли вна-слідок подій Руїни. Польща всіляко намагалась повернути собі владу над цими землями. Король Ян Собеський універ-салом від 1684 р. відновив на Правобережжі козацтво. Сей-мом у 1685 р. були підтверджені козацькі права і привілеї. Правобережна Україна почала інтенсивно заселятися. Були створені Богуславський, Корсунський, Фастівський полки. Успішність колонізації пов'язана, зокрема, з ім'ям Семен Палія.
Після підписання миру з турками (1699 р.) і повернен-ня під владу Польщі Правобережної України польським сеймом були скасовані усі рішення стосовно козацьких прав і привілеїв. В результаті спалахнуло козацьке повстання, що здобуло назву Паліївщини. Центром подій знову стала го-ловна польська фортеця на Київщині — Біла Церква. На
підкріплення полякам проти правобережних козаків висту-пили лівобережні козацькі полки на чолі з І. Мазепою, які окупували Київщину і Волинь (1704-1711).
В результаті двох останніх поділів Польщі Правобереж-на Україна наприкінці XVIII ст. була приєднана до Росії.
3.1.1. Київська область
розташована на Півночі України в басейні середньої течії Дніпра, в межах лісової і лісостепової ге-ографічних зон. Площа її стано-вить 28,1 тис. кв. км (бл. 4,8% те-риторії країни). Річки, що пересікають сучасну Київщину, належать до басейну Дніпра, який тече в межах області на протязі 246 км. Всього в області 177 річок, серед яких — Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Рось. На її території 55 водосховищ (найбільші з них Київське, більша частина Канівського), 2383 ставки. Річкові заплави утворюють понад 750 невели-ких озер.
В області налічується 85 територій та об'єктів природ-но-заповідного фонду, в т.ч. дендрологічний парк Олександ-рія і пам'ятки садово-паркового мистецтва — Згурівський і Кагарлицький парки.
Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів визначають роль Київської області як важ-ливого рекреаційного регіону, де функціонують санаторії, будинки і бази відпочинку, дитячі табори. Серед курортів найважливіші — Біла Церква, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа, Миронівка. Рекреаційно-оздоровче значення мають також курортні місцевості — Пірнове, Лютіж, Клавдієво-Тарасове, Буча. В області є ЗО готелів.
В області функціонують 16 музеїв, у тому числі три за-повідники — історико-етнографічний «Переяслав», музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.» у с. Нові Петрівці, історико-культурний заповідник у місті Вишгороді.
Цікавий і цінний матеріал зібраний у Білоцерківському і Фастівському краєзнавчих, Яготинському історичному музеях. У с. Мар'янівка створено музей-садиба видатного співака І.С. Козловського.
211 нерухомих пам'яток області внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Багато насе-лених пунктів Київщини мають давню історію, насичену подіями.
Біла Церква є спадкоємницею міста Юріїв, заснованого Ярославом Мудрим у 1032 р. В 1050 р. було збудовано Георгіївську церкву. Серед археологічних пам'яток міста — городи-ще ХІ-ХНІ ст.
Фортеця неодноразово зруйновувалась і відбудовувалась. Після татаро-монгольської на-вали вона довгий час лежала в руїнах. У XIV ст. почи-нається відродження міста. Перша документальна згадка про його нову назву — Біла Церква, пов'язану можливо з руїнами давньої церкви, датується 1331 роком. У середині XVI ст. воєводою Ф. Пронським тут побудований замок. Стимулюючи заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами, польські королі надають міщанам пільги, звільнивши їх від податків. Натомість на них покла-даються витрати на утримання замку і обов'язок польової варти. В 1589 р. місто здобуло Магдебурзьке право.
В період Паліївщини Біла Церква була фактично дру-гою столицею Гетьманщини (1704-1711). У 1706 р. І. Мазе-пою та К. Мокієвським тут закладено Миколаївську церк-ву, що збереглася до наших часів.
У 1774 р. Біла Церква була подарована королем Стані-славом Августом Понятовським коронному гетьману Польщі Ф. Браницькому. В 1793-99 pp. Олександра Бра-ницька на місці діброви на лівому березі р. Рось заклала ландшафтний парк, який здобув назву «Олександрія». Він створений за проектом і під безпосереднім керівництвом італійця Д. Ботані. В паркових композиціях природні пей-зажі органічно поєднуються з архітектурними спорудами -павільйонами, альтанками, колонадами, містками, побудова-
ними в романтичному стилі. Деякі з них збереглися до наших днів. Це — колонада «Відлуння», «колона печалі», водоспад «Руїни», а також інші численні ставки з водоспа-дами, каскадами і фонтанами. Флора парку представлена місцевими та екзотичними видами.
На кошти Браницьких протягом XVIII—XIX ст. спору-джені зимовий і літній палаци, будинок дворянського зібрання, торговельні ряди (Гостиний двір із 85 крамниця-ми), поштова станція, костьол Св. Іоанна Предтечі на Зам-ковій горі (1789-1812), Преображенський собор (1833-1839), церква Св. Марії-Магдалини (1843). Все це приваблює ту-ристів.
Перша письмова згадка про
