Тваринний світ африканських гілей дуже різноманітний за видовим складом, але не такий багатий, як у саванах. В лісах зустрічаються людиноподібні мавпи (шимпанзе та горила, в тому числі гірська), мартишки, павіани, лемури. Типовими тваринами тут є водяний олень, звичайний та карликовий буйволи, бегемот, родич жирафа - окапі, деревний даман, китицехвостий дикобраз, шипохвоста летяга. Збереглися леопарди та лісові коти, а на узліссях — слони. Багато птахів, а саме: папуг, носорогів, бананоїдів, лісових удодів, павичів, турако, нектарниць тощо. Численні ящірки та змії, поширений крокодил.

Фауна Мадагаскару дуже давня і ендемічна. Заслуговують на увагу комахоїдні щетинисті їжаки (тенреки), що відносяться до найпримітивніших сучасних плацентарних ссавців та значна кількість напівмавп - лемурів. З хижаків с лише віверові. Багато птахів, що швидко бігають.

Тваринний світ 1 материка, як і росли-нний, дуже змінений людиною. Особливої шкоди йому було завдано в XX ст. Деякі види тварин (наприк-лад, зебра квагга, у якої смугастою була лише половина тіла) були знищені повністю, інші (чорний та білий носоріг, чорна зебра, дикий осел онагр) Антилопи орікс зустрічаються дуже рідко. Все менше стає слонів, левів, бегемотів - вони стають об'єктами полювання туристів з Європи та Америки, які приїздять в Африку на сафарі. На материку створено близько 180 національних парків та резерватів для охорони тварин, найбільшими та найвідомішими з яких є Серенгеті в Танзанії, Рувензорі в Уганді, Крюгера в Південно-Африканській Рес-публіці, Кафує в Замбії, Цаво в Кенії.

Природні зони

Завдяки значним розмірам материка та рівнинності його рельєфу широтна зональність природи тут виражена дуже чітко, особливо в Північній півкулі. Географічні пояси (екваторіальний, субеква-торіальний, тропічний, субтропічний) та природні зони в кожному з них повторюють-ся по обидва боки від екватора. В еквато-ріальному поясі домінують гілеї, в суб-екваторіальному-перемінно-вологі ліси та савани, а також рідколісся та чагарники, в тропічному - напівпустелі та пустелі, а для субтропічного географічного поясу характерні на-півпустелі, степи, вічнозелені ліси та чагарники. Природні зони, як правило, поступово змінюють одна одну, але простягання та конфігурація їх в Північній та Південній півкулях неоднакові. Якщо на північ від екватора домінує широтне простягання, то на вузькій і менш засушливій південній частині природні зони, особливо на окраїнах, витягнуті з півночі на південь, тобто меридіональне.

Національний парк Цаво в Кенії

В субтропічному поясі Північної півкулі зона жорстколистих вічнозелених лісів та чагарників має локальне поширення - це вузька смуга на узбережжі вздовж північних схилів Атлаських гір. Саме гірські хребти перешкоджають проникненню у внутрішні райони вологих західних вітрів з Атлантики, які дмуть взимку і приносять багато опадів. Тому у внутрішніх районах Атласу та вздовж єгипетсько-лівійського узбережжя простягається зона субтропічних напівпустель, яка південніше поступово переходить у зону тропічних пустель.

В тропічному поясі знаходиться пустеля Сахара - найбільша пустеля світу, яка на сході переходить у пустелі півострова Аравія. Там, де вздовж атлантичного узбережжя в результаті місцевої циклонічної діяльності починають випадати незначні опади знаходиться дуже вузька смуга тропічних напівпустель. 

Субекваторіальний пояс, як відомо, характеризується двома се-зонами - сухим та вологим. Тривалість вологого періоду та кількість опадів швидко зростають при наближенні до екватора. Це знаходить своє відображення на зміні багатьох компонентів природи, зокрема флори, фауни та особливо процесів ґрунтоутворення. Тому тропічні пустелі змінюються зонами напівпустель та саван. В саванах дуже чітко помітні підзони. На півночі, ближче до пустель, знаходяться сухі та опустинені савани, які дуже схожі на напівпустелі. Поступово ця підзона переходить у підзону помірно вологої типової савани, в якій значну площу займають рідколісся та чагарники. Вона в свою чергу при просуванні в бік екватора переходить у високотравну савану. Ця підзона,

де опади випадають 6-9 місяців на рік виділяється багатим трав'яним покри-вом та значною площею гаїв. Поступово савани переходять у вузьку смугу листопадних помірно воло-гих та сухих лісів і, нареш-ті, в напіввічнозелені воло-гі та помірно-вологі ліси. Листопадне-вічнозелені ліси оконтурюють зону

Лавові поля на заході національного гілей, які займають еквато-парку Цаво Гілеї Африки неоднорідні. Типові вологі екваторіальні ліси ро-стуть на вододілах, терасах річок, які не затоплюються під час повеней чи паводків. Вони особливо різноманітні за видовим складом. Перезволожені гілеї займають заплави та низькі тераси річок, які більшу частину року знаходяться під водою. На Східно-Африканському плоскогір'ї у зв'язку з його припіднятістю чітко виділяється сухий сезон, тому тут немає умов для існування гілей, незважаючи на те, що значна площа плоскогір'я знаходиться в екваторіальному поясі. Навіть вологі та помірно-вологі ліси, а також високотравні савани тут обмежені у своєму поширенні районом озера Вікторія. На цьому плоскогір'ї панують типові та опустинені савани.

Якщо в північній частині Африки розміщення природних зон визначається наростанням зволоження від Сахари до субтропіків та до екватора, то в Південній півкулі крім помітних поясних зако-номірностей досить чітко проявляється секторність. Південніше 20° пд. ш. чітко виділяється східний приокеанічний сектор, внутрішній континентальний і західний приокеанічний. Причиною секторності є загальна тенденція наростання сухості клімату зі сходу на захід. Контрасти жаркого і вологого східного узбережжя з.пустельним західним посилюються орографією - крутими схилами Великого Уступу (гір та нагір'їв на окраїнах материка) на східному узбережжі, які затримують вологі вітри з Індійського океану. Температурні ж показники змінюються поступово і практично не помітні відміни між північними та південними частинами секторів. Тому і природні зони в тропічному поясі Південної півкулі залягають субмеридіонально.

У східному приокеанічному