Спрямовуючи свою діяльність на підтримку фундаментальних і пошукових робіт у природничих, технічних і гуманітарних галузях, ДФФД виділяв також кошти для сприяння участі проектантів та їхніх робіт у міжнародних конференціях, виставках, обмінах вченими. Окрім того, незначні фінанси адресувались переможцям Всеукраїнських ви-ставок науково-технічної творчості учнівської молоді.

Розподіл грантів у межах України показує, що він охоплює 20 облас-тей і Автономну Республіку Крим, а це приблизно відповідає розподілові кількості поданих конкурсних проектів. Фонд намагається стимулювати розвиток фундаментальних досліджень регіональними організаціями.

У 1995 р. ДФФД надавалися виконавцям 1395 наукових проектів 302 організацій. Із цих проектів 67% виконувалися вченими Національ-ної академії наук України, біля 20% - вченими вищих навчальних за-кладів. Гранти отримують й окремі вчені на контрактних засадах.

Серед регіонів України найбільшу підтримку із ДФФД отримува-ли наукові центри м. Києва (69,6%), Харкова (12,4%), Львова (6,0%), Донецька (2,7%), Одеси (2,6%), Дніпропетровська (2,3%), Чернівців (2,1%), Автономної Республіки Крим (2,0%).

У 1999 р. наукові дослідження і розробки виконували 1506 науко-вих організацій проти 1453 у 1995 р., у тому числі: 787 — самостійні науково-дослідні організації, 245 — самостійних конструкторських організацій, 60 — проектних та проектно-пошукових організацій, 160 — вищих навчальних закладів, 93 — науково-дослідних та конструк-торських підрозділи на промислових підприємствах. Понад 60% орга-нізацій у 1995 р. зосереджувалося у галузевому секторі та майже 20% -
в академічному. Із загальної кількості організацій 1105 належать до дер-жавної форми власності, а 330 - до колективної.

Обсяг фінансування наукових досліджень і розробок у 2002 р. пе-ревищив 2612 млн. грн., у тому числі за рахунок державного бюджету — 733 млн. грн. Розміри наукових досліджень і розробок, що виконані власними силами обстежених організацій, склали 146,7 млн. грн. Най-більша частка науково-технічних робіт фінансувалася за рахунок коштів замовників на території України — 35,8% (933,6 млн. грн.). Із усього обсягу виконаних науково-технічних вишукувань на науково-дослідні роботи припало 33,0%, а на проектно-конструкторські та тех-нологічні дослідження — 35,3%.

Складне фінансове становище більшості наукових установ, заста-ріла матеріально-технічна база, низький рівень заробітної плати, зат-римки з її виплатами та інші причини негативно вплинули на діяльність та соціальний рівень життя науковців, що викликало активізацію їх відтоку з наукової сфери. У порівнянні з 1990 роком, у 1999 р. чи-сельність спеціалістів, які виконували наукові дослідження і розроб-ки, скоротилась на 206 тисяч осіб або майже у 2,9 раза і склала 107,4 тис. осіб.

2.8. Потенціал трудових ресурсів

Трудові ресурси — частина населення країни, яка здатна до трудо-вої діяльності. До трудових ресурсів України відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, а також підлітки до 16 років та особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.

На 1.01.2003 р. кількість населення в Україні становила 48003,5 тис. осіб, а зайнятих в усіх сферах економічної діяльності — 21,0 млн. осіб (на 2001 р.), із них у галузях економіки - 15,1 млн. осіб, інших сферах економічної діяльності — 5,9 млн. осіб. Характерною особливістю є те, що частина працездатного населення, задіяного в усіх сферах еконо-міки постійно скорочується і у 2001 р., порівняно з 1985 р., цей показ-ник зменшився на 4,1 млн. осіб. Причому, темпи його зниження за останні шість років (1996-2001 рр.) зросли більше ніж удвічі, оскільки за 1985-96 рр. кількість економічно активного населення упала на 1,8 млн. осіб, аза 1996-2001 р. - на 2,2 млн. ос.

Також скорочується частина зайнятого населення у галузях мате-ріального виробництва і у невиробничій сфері — зокрема, від 7,1 млн. осіб у 1985 р. до 6,9 млн. осіб у 2001 р.

Труднощі, пов'язані з реформуванням і структурною перебудовою економіки України зумовили територіальні відмінності в ефективно-му використанні потенціалу трудових ресурсів. По областях України рівень зайнятості працездатного населення у працездатному віці ко-ливався за 1995-2002 рр. найбільше у межах 40-50% (див. табл. 3.2). Однак мали місце випадки, коли він виходив за нижню межу цього показника (за 1995 р. — для АРК і м. Севастополя, за 2002 р. — для Івано-Франківської, Житомирської, Луганської і Тернопільської областей), або був більшим від його верхніх значень (за 1995 р. — для Хмельниць-кої області, за 2002 р. — для м. Києва і Хмельницької області). За такий короткий відтинок часу чітко простежується тенденція до зменшення частки зайнятих в економічній діяльності по всіх областях України. Виняток становлять АРК, Одеська, Дніпропетровська, Закарпатська, Миколаївська, Сумська, Вижницька і Харківська області та міста Київ і Севастополь, де відносна величина задіяних у народногосподарсько-му виробництві збільшилася. Зазначимо, що на 1.01.2003 р. наймен-шим рівень зайнятості був у Івано-Франківській (37,5%), Тер-нопільській (37,6%), Луганській (38,6%), Житомирській (38,7%) об-ластях, АРК (40,1%) і Кіровоградській (40,7%) області. Найбільша частка залученої в економіку людності спостерігалася у м. Києві (53,8%), Хмельницькій (50,8%) області, м. Севастополі (49,9%), Ми-колаївській (49,2%), Сумській (48,9%) і Дніпропетровській (48,4%) областях.

Висновки до розділу:

Отже, проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро-винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак-тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час-тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду-вальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свин-цю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль-шити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів) [9, с