Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Украї-ни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Най-вища залученість земель у господарський обіг склалася у Львів-ській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктив-ного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність тери-торії мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

2.4. Характеристика потенціалу водних ресурсів.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, який фор-мується у річковій мережі на її території, та транзитного, що надхо-дить із сусідніх територій по Дніпру і його допливах, Сіверському Дон-цю, Дунаю тощо. За межами України утворюється близько ЗО км3 сто-ку (загальний його обсяг становить 210 км3).

Основним показником водних ресурсів річок є пересічна багато-річна величина, або норма річного стоку. В середньому за водністю році ресурси місцевого стоку України складають 50 км3, а транзитний стік — 159 км3. Загальні водні ресурси держави сягають 209 км3. Тран-зитний стік більше ніж у 3 рази переважає місцевий, що значно обме-жує використання водних ресурсів для внутрішніх потреб. Отже, ос-новне джерело використання водних ресурсів України — місцевий стік річок і частина транзитного. Іншою обставиною, що обмежує викори-стання водних ресурсів, є їхній нерівномірний розподіл по території держави, внаслідок чого водозабезпеченість окремих адміністратив-них областей не однакова.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км2 площі припадає від 100 до 600 тис. м3 місцевого стоку. Найменше забезпе-чені водою південні області. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях на 1 км2 території припадає від 5-10 до 40 тис. м3 води на рік, а на одного жите-ля — від 130 до 400 м3. В областях Полісся на 1 км2 території нарахо-вується від 75 до 100 тис. м3 на рік, а на одного мешканця — від 1500 до 2000 м3. В областях лісостепової зони на 1 км2 площі водні ресурси скла-дають 50-70 тис. м3 на рік, збільшуючись до 100-125 тис. м3 у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м3 води на рік.

Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які поширені по всій території. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 км3.

Великі території України займають болота, заболочені і перезво-ложені землі, в яких зосереджено біля 30 км3 води.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого вико-ристовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 18,6 км3 на рік. У межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських ба-сейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільській і Причорноморський.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат-нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під-земних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оці-нюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території Украї-ни становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, ста-новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо-вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жи-теля України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у за-хідних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівно-мірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіж-жя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Ос-новними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське гос-подарство, комунальне господарство. Для пом'якшення територі-альних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживан-ня, тобто відведення води від джерела з наступним застосуван-ням у технологічних процесах (промисловість, сільське госпо-дарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водоко-ристування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транс-порт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоре-сурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси ста-новлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізня-ють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідро-енергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України станов-лять 44,7 млрд. кВт * год.; з них технічно можливі для викорис-тання — 21,5 млрд. кВт - год.; економічно доцільні для викорис-тання становлять 16 млрд. кВт - год. [1, с. 141].

2.5. Характеристика лісового потенціалу.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко-лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу-ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на-родного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21—22%, який дає змогу