Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, що зосеред-жені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бер-дянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші. У північно-західних об-ластях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Мир-городі, Моршині, Немирові, Черче та інших.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території тощо. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток у державі становить 49147 об'єктів. їхня цінність та чисельність у межах областей істотно відрізняється. Найбільше архітектурно-істо-ричних пам'яток у Львівській області (2934), Автономній Республіці Крим (3431), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні рекреаційні ресурси мають місце у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській об-ластях, Автономній Республіці Крим.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є со-ціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно по-в'язане з територією України та землями тієї зарубіжної країни, в ме-жах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають світове та європейське значення.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, ос-нову якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. До-статньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рек-реаційними ресурсами.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в пів-денних областях України — на території Одеської, Миколаївсь-кої, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зо-середжені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) облас-тях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Фран-ківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна струк-тура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунк-тами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреацій-ними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інф-раструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'яза-них регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародно-го значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 са-наторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих [5, с. 395]. Разом з тим за останні роки спостері-гається тенденція зменшення мережі та місткості закладів орга-нізованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рек-реаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреа-ційних ресурсів України полягають у: максимально повному за-доволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лі-куванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційно-го комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпо-чинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреа-ційної сфери у зростанні національного доходу країни.[1]

2.7. Науково-технічний потенціал

На кінець 2000 р. в Україні функціонувало 1490 науково-дослідних і дослідно-конструкторських закладів (у 1990 р. - 1400). До їхнього чис-ла входила 821 самостійна науково-дослідна організація (у 1990 р. - 479); 57 проектних і проектно-пошукових організацій (117 у 1990 р.); 160 вищих навчальних закладів; 16 дослідних заводів, які не відпускають продукцію "на бік"; 85 науково-дослідних і конструкторських підрозділів на промислових підприємствах та 144 інших самостійних організацій. Понад 63% організацій у 2000 р. зосереджувалися у галу-зевому секторі та більше 20% - в академічному. Із загальної кількості організацій 1051 належала до державної форми власності, а 421 - до колективної.

Станом на 1 жовтня 2002 року чисельність спеціалістів вищої ква-ліфікації, що працювали у різних галузях економіки, становила 73681 чоловік, в їх числі 11008 осіб (14,9%) мають науковий ступінь доктора і 62673 (85,1%) - кандидата наук. Понад 70% загальної кількості фахівців вищої кваліфікації брали участь у виконанні науково-дослід-них і дослідницько-конструкторських робіт (НДДКР). Більше поло-вини загальної чисельності докторів і кандидатів наук, зайнятих нау-ково-технічною діяльністю, працюють у вищих навчальних закладах, близько 30% - в організаціях академічного профілю, понад 14% - у га-лузевих наукових організаціях і лише (0,3% загальної кількості) док-торів і кандидатів наук зайняті у заводській науці. Зі всієї чисельності науковців вищої кваліфікації - на 1.10.2002 р. 4,1 % (3047) мають вчене звання академіка або члена-кореспондента, 42,9% (31617) — професо-ра або доцента та 11,5% (8456) - старшого наукового співробітника.

Майже третину загальної чисельності докторів і кандидатів наук становили жінки, при цьому серед докторів наук - 15,2%, а серед кан-дидатів - 34,7%. З-поміж науковців, що володіли вченим званням ака-деміка або члена-кореспондента, 6,9% складали жінки, серед профе-сорів або доцентів — 26,6% були жінки, а серед старших наукових співробітників — 24,4%.

Переважна більшість науковців вищої кваліфікації зосереджува-лась в організаціях Національної академії наук 9458 осіб. (43,0%), Міністерства освіти та науки - 2633 (12,0%), Української академії аг-рарних наук - 2380 (10,8%), Академії медичних наук - 1627 (7,4%), Мінпромполітики - 1254 (5,7%), Міністерства охорони здоров'я - 853 (3,9%), а в інших міністерствах і відомствах - 11,2%.

Розподіл наукових кадрів вищої кваліфікації по території України нерівномірний. Більшість їх у 2000 р. мешкало і працювало у промис-лово розвинутих регіонах. Так, майже 28,0% зосереджено в м. Києві, 14,7% - у Харківській, 7,3% - Дніпропетровській, 7,1% - у Львівській, 6,8% - у Донецькій і 6,6% - в Одеській областях.

Понад 29% загальної чисельності докторів та кандидатів наук за-хистились у галузях технічних, 14,9% - медичних, 12,3% -