При аналізі розподілу докторів і кандидатів наук за віком привер-тає увагу загальна тенденція "старіння" наукових кадрів вищої квалі-фікації. Зокрема, біля 58% їхньої загальної чисельності становлять осо-би старші 50 років. Причому зазначимо, що відповідна тенденція се-ред докторів наук простежується чіткіше. Так, якщо частка докторів наук у віці після 55 років перевищує 67%, то серед кандидатів наук цей показник сягає майже 38%. Біля половини загальної чисельності кан-дидатів наук (47%) складають особи у віці до 50 років, а серед докторів наук їхня частка ледь перевищує 17%. Всього два доктори наук в Ук-раїні молодші ЗО років, у той час, коли чисельність молодих канди-датів наук складає 2639 осіб. Пересічний вік доктора наук в Україні становить 57 років, кандидата наук - 49 років.

Упродовж 1991-2000 рр. проходило неухильне зменшення чисель-ності працівників наукових організацій в Україні. Зокрема, їхня кількість за цей час скоротилася більше, ніж у 2,3 раза (від 449,8 тис. осіб до 188,0 тис. осіб). Ця ж тенденція торкнулася і фахівців, що зай-няті науковою та науково-технічною роботою, адже за означений пе-ріод їхнє число змінилося від 295 тис. до 120,8 тис. осіб, а у 2002 р. до 107,4 тис. осіб. Питома вага спеціалістів вищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у загальній чисельності працівників основної діяль-ності наукових організацій у 2002 р. склала 19,6%, тоді яку 1991 р. вона сягала лише 10,6%. Як бачимо, наявне зростання кількісного персо-нального забезпечення якості наукових вишукувань. Разом із тим має місце скорочення найактивнішої частини наукового потенціалу — кан-дидатів наук. їхня чисельність у 2002 р. становила 17,1 тис. осіб, тобто, порівняно із 1991 роком зменшилась у 1,5 раза.

Складне фінансове становище наукових установ, руйнування на-укових шкіл і колективів, що створювалися десятиріччями, а також падіння престижу науково-технічної діяльності внаслідок низького рівня оплати праці працівників негативно вплинули на творчу ак-тивність науковців.

Щорічно скорочується кількість наукових розробок, що викону-ються. Так, у 2002 р. науковцями України завершено та передано за-мовникам 38,3 тис. розробок, супроти 51,9,4 тис. - у 1995 р. чи 82,0 тис. - у 1991 р. Із їхньої загальної кількості у 2000 р. 3,9 тис. досліджень були спрямовані на створення нових видів техніки, 3,6 тис. - нових технологій, 1,1 тис. - нових матеріалів тощо. Коли у 1990 р. кожна чет-верта розробка зі створення нових видів техніки та технологій містила нові технічні рішення на рівні винаходу, то у 2000 році такою була лише майже кожна восьма розробка.

За кількістю патентів у розрахунку на чисельність наукових пра-цівників Україна у 15-20 разів відстає від розвинутих країн світу. Так, у 2000 р. науковцями було подано у патентні відомства України та зару-біжних держав понад 6,5 тис. заявок на видачу охоронних документів, отримано 6,1 тис. патентів, що майже у 2,4 рази менше, ніж у 1991 р. Найбільше наукових розробок у 2000 р. виконано у галузі технічних наук - 51,6% кількості всіх прикладних досліджень, у сфері економіч-них наук - 15,7% та сільськогосподарських наук - 14,6%.

Свідченням ефективної наукової діяльності є вихід друкованих праць, яких у 2000 р. побачило світ більше 160 тис. одиниць. З-поміж них найбільша кількість припала на Міністерство освіти і науки -81,7 тис. (51,0%), Міністерство охорони здоров'я - майже 21,2 тис. (13,2%) та Національну академію наук - біля 20 тис. (12,5%). Ще більша перева-га науковців Міністерства освіти і науки над своїми колегами з інших наукових установ мала місце за випуском монографій, підручників і навчальних посібників, яких вони видали 5193 одиниці (60,8% від за-гального числа означеної продукції). Частка монографічної та навчаль-ної літератури, опублікованої співробітниками Міністерства охорони здоров'я склала всього майже 9,0%, а Національної академії наук - ледь більше 7,1%.

Поповнення наукового потенціалу вищої кваліфікації здійснюєть-ся в основному за рахунок підготовки фахівців в аспірантурах і докторантурах. У 2000 р. в Україні 418 установ проводили підготовку аспі-рантів і 209 - докторантів. За останні роки, загалом, збільшується чи-сельність фахівців, які були прийняті і закінчили аспірантури та докторантури. Однак, їхня ефективність дуже низька. Порівняно із 1990 роком, прийом аспірантів збільшився на 86,1 %, а докторантів (порівня-но із 1991 р.) - на 85,2%. Загальна чисельність аспірантів і докторантів у 1999 році склала відповідно 23,3 і 1,1 тис. чоловік. У той же час, із загальної кількості аспірантів у рік закінчення аспірантури (впродовж 1990-2000 рр.) захищали дисертації щорічно 500-900 людей, тобто лише кожний п'ятий-шостий випускник. А в 2000 р. загальна чисельність захищених кандидатських дисертацій (з урахуванням осіб, що захи-щалися поза аспірантурою), порівняно з 1990 р., зросла майже на 44%. Аналогічна ситуація спостерігається і в докторантурах, де у 1991-99 рр. тільки кожен п'ятий докторант закінчував навчання із захистом ди-сертації. Становище ще більше погіршилося у 2000 р., коли лише 37 пошукачів завершили докторантуру (із 401) із захистом дисертації (май-же кожен 11). Тому збільшення загальної чисельності докторів наук від 8133 осіб у 1991 р. до 11008 осіб у 2002 р. значно може бути зумовле-не розширенням практики присудження наукового ступеня доктора наук за сукупністю робіт, надрукованих без захисту докторської ди-сертації або спрощенням процедури їхнього захисту.

Збереження подібної тенденції підготовки науковців вищої квал-іфікації призведе до посилення тенденції "старіння" наукових кадрів, подальшого спаду науково-технічної діяльності тощо. В свою чергу, зафіксує подальше відставання держави у галузі створення