Передісторія та заснування міста. Землi сучасної Кiровоградщини стали частковою територiєю, на якiй на зламi XV-XVI столiть зародилося козацтво. Згодом козаки у пониззi Днiпра створили свою систему сiчових укрiплень, яка дiстала назва Запорозька Сiч i стала центром своєрiдної козацької республiки. Землi ж кiровоградськi невiд`ємною часткою увiйшли до складу земель Вольностей Вiйська Запорозького, що постiйно контролювались Сiчовим товариством. Селяни, призвичаєнi до землi, не лише воювали: адже перед ними розкинулися простори родючої землi, повноводнi рiчки, незайманi степи, багатi на рибу та звiрину. Козаки бралися за плуга, полювали на хижого звiра, годували худобу, ремiсникували...А займатися господарською дiяльнiстю козаки могли, звичайно ж, не у вiйськоих укрiпленнях, а на землях Сiчi, тобто у зимiвниках - житлах запорожцiв на просторах Вольностей Вiйська Запорозького.Спочатку зимiвники використовували лише для утримання худоби. Пiзнiше вони перетворилися на хутiрське господарство.У межах сучасного Кiровограда запорозькi зимiвники почали виникати вже з середини - другої половини XVI столiття. Багато що приваблювало запорожцiв у цiй мiсцевостi - родючi землi, здебiльшого масний чорнозем, близькiсть води: Iнгул та багато його приток, зрештою - гарнi краєвиди.Саме вiд зимiвника запорозького козака Степана Лелеки веде свiй родовiд одне з сучасних кiровоградських передмiсть - Лелекiвка. Iснує вельми ймовiрна гiпотеза, що саме вiд козацьких зимiвникiв виникли також поселення Ковалiвка та Балка, що також пiзнiше були втягнутi мiстом в орбiту свого розвитку i також стали його невiд`ємними складовими.Були в нашому краї i храми козацькi. Про один з них знаходимо вiдомостi в "Iсторiї запорозьких козакiв" Дмитра Яворницького: "в урочищi Лелекiвцi запорожця Лелеки, теперишньому селi Лелекiвцi ( Херсонської ) губернiї... ( Єлисаветградського ) повiту, перша церква заснована у iм`я Св.Трiйцi у 1766 роцi, все це видно зi слiв, що вирiзанi на дубових одвiрках дверей храму".Але створення регулярної забудови та територiї мiста пов`язане iз будiвництвом фортецi Святої Єлисавети та слобiд навколо неї - передмiсть Бикового та Пермського. До нашого часу вiд мiста XVIII сторiччя залишилося не так багато споруд. Найунiкальнiшою, безумовно, є сам комплекс фортецi, збудований у 1754-1759 роках пiд безпосереднiм керiвництвом iнженер-полковника Манцелiуса.У 1754 роцi уряд iмператрицi Єлисавети Петрiвни, йдучи назустрiч прагненню австрiйських сербiв до переселення у межi Росiйської iмперiї, а також бажаючи заселити землi Запорозьки людьми, якi були б одночасно вiдданi коронi росiйськiй, дозволив їм   ( сербам ) переселитися на українськi землi. Засновується лiнiя вiйськових поселень пiд назвою Нова Сербiя. Вона охоплювала територiю вiд рiчки Кагарлика, лiвої притоки Синюхи, i далi по Висi, Тясмину до Днiпра, протяжнiстю 200, а завширшки 30 верст.В жалуванiй грамотi Iвановi Хорвату, колишньому полковнику австрiйської армiї, говорилося: "...Для защиты, на всякий случай, от нападения вражеского...построить ... земляную крепость, которую именовать крепостью Святой Елисаветы". Тобто названо було ще не збудовану фортецю на честь святої покровительки правлячої тодi в Росiйськiй имперiї доньки Петра I - императрицi Єлисавети Петрiвни/Ну а щодо ворогiв, на випадок нападу яких повинна була бути побудована фортеця, то до них, крiм турок i татар, причислялись i гайдамаки, ких не безпiдставно ототожнювали з запорозькими козаками. Вище згадану жалувану грамоту було датовано 11 сiчня 1752 року. Не пройшло й мiсяця пiсля указу Єлисавети Петрiвни, як мiж рiчками Грузька та Сугоклея, на узвишшi правого берега Iнгулу ( 200 саженiв вiд рiчки ) пiд проводом генерала I.Ф.Глебова було вибрано мiсце для майбутньої фортецi.Негайно було розпочато рiзноманiтнi iнженернi пiдготовчi роботи. 5 лютого 1752 року генерал Глебов отримав "особую инструкцию", де вiдзначилися вигоди мiсця, яке було ним обране для будiвництва фортецi. Зокрема наголошувалося на близькостi широкої рiчки, наявностi лiсу, каменю для фундаментiв, доброї глини для випалювання цегли тощо.Були там вiдзначенi i недолiки: розташована неподалiк вiд майбутньої фортецi командна висота та яруги, що пiдходили до самої пiдошви гласiса, пологого земляного насипу попереду зовнiшнього рову фортецi. Втiм яруги найближчим часом передбачалося засипати.30 липня 1752 року проект фортецi було затверджено. Для її будiвництва були присланi селяни з центральних районiв Росiйської iмперiї, солдати Пермського карабiнерного полку i, звiсно, охочi люди, ( добровольцi ) з навколишнiх земель. Крiм того, у травнi гетьманом України було прислано 611 робiтникiв. Охорону будiвництва несли 200 запорозьких козакiв.До системи фортечних укрiплень входили головна цитадель та шанець, який захищав вихiд до Iнгулу, на правому високому березi якого мiж його притоками Грузькою та Сугоклеєю й розташовано фортецю. Навколо цитаделi - широка вiльна зона, яка називалася еспланадою. Поселення - передмiстя, так званий форштадт (мiсто при фортецi) захищав укрiплений вал - ретраншемент. Взагалi, основним захисним елементом був зямляний вал, який, на вiдмiну вiд середньовiчних кам`яниць, краще витримував артилерiйський вогонь: iнженери спецiально вирахували доволi пологий кут нахилу валу а також використовували ефект "ножа та масла", оскiльки гарматнi ядра легко входили у