Через те, що майже щоліта у другій половині 90-х - на початку 2000-х років на море я їздила у Одеську область (Затока. Сергіївка, Кароліно-Бугаз), у цю найграндіознішу за площею фортецю України також навідувалася регулярно. Не сказала б, що аж так полюбила Аккерманську твердиню (не вистачає їх рельєфа, як на мене), але їнших достойних екскурсійних об'єктів поруч не було.
Скажу більше - у 1999 році ми штурмували колись неприступні стіни, вдало, скажу я, штурмували - бо ну дуже не хотілося платити за вхідний квиток оті кляті 70 копійок. Скупий платить двічі, а жадібний, наперекор Магомету, лізе вгору через амбразури. До речі, згадка про такі подвиги - чи не найприємніша з тих, що пов'язані з фортецею.
Лише під час прогулянки містом (самим містом, а не фортецею), нам з міком вдалося побачити багато цікавого і поза старими мурами. Для юних натуралістів створена галерея: там квіти, дерева та інші екзотичні рослини з міста над Дністром (лінк не забути дати, лінк не забути дати.... - мантра підсвідомості). А ще зустрівся непоганий будиночок зламу ХІХ та ХХ століть (він на одній з світлин у галереї ліворуч).
Моє серце розплавилося у місцевій фортеці не стільки через її башти на стіни, скільки через величезну кількість календариків біля її входу (хто не знав, я колекціоную ці маленькі шматочки цупкого паперу. А ще - антикварні листівки, та їх у мене разів у сто менше, аніж календариків).
Добре, переходимо до історичної довідки.

Білгород-Дністровський - одне з найдавніших міст світу (!), де часто змінювалося населення - і часто змінювало назву поселення. Встиг за свою історію Білгород побути і Аккерманом, і Офіуссою, і Тірасом, і Ак-Лібо, і Четатя-Албе, і Фегер-варом. Майже на всіх мовах у назві так чи інакше фігурувало слово "білий". Через те, що ми зараз називаємо білгородом, у давнину проходили найважливіші торгові шляхи із Захода на Схід та навпаки. Окрім форетці, місто славиться своїми храмами, є серед них навіть один підземний, але розповідь наша не про церкви, а про фортецю.
Що цікаво: збудована твердиня на залишках античного міста Тіри (див. фото), де, здається. ведуться перманентні розкопки. Так як тут перехрещувалися шляхи караванів купців, потреба у захисті поселення існувала завжди. Тому важко зараз з достовірністю сказати, хто саме почав зводити тут високі мури та неприступні башти. Відомо, що будували фортпост протягом двохсот (!) років, приклали до цього руку і молдавани, і генуезці, і турки. Праця стількох народів дала свої плоди: фортеця була надміцним військово-технічним комплексом. Збудована на високому скелястому березі Дністровського лиману (і все одно їй не вистачає рельєфу! Я вперта і свого тримаюся!) з місцевого каменю=-вапняка. У плані це неправильний багатокутник площею більш як 9 га (ого). Довжина оборонних стін (краще сядьте) - близько 2,5 км, висота башт на мурів - від 5 до 15 метрів, товщина від 1.5 (ну, це звично) до 5 м. (вау!). З боку Дністра, з півночі, немає рову, а от з інших трьох боків він є. Колись цей 14-метровий штучний канал заповнювався водою - і фортеця ставала тим більш неприступною. Уявіть, глибина рову спочатку була 22 метри. Що не кажіть, а навіть сухі цифри тут бентежать та вражають.
Внутрішніми оборонними стінами фортеця розділена на 4 двори. Найбільше туристам, та й мені, подобається найстаріша частина (ХІІІст.), яку зовуть Цитаделлю (див. перше фото вгорі). Це своєрідна фортеця в фортеці. Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще довго можна було підтримувати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби, тут же були й гареми. Прямокутна у плані, з кутовими циліндричними баштами, цитадель була однаково неприступна з усіх боків. Місцеві ексурсоводи розказують про золоті скарби, залишені тут турками, про чудовий водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт (див. фото поруч) носить ім'я великого вигнанця античності - Овідія.
Так от про двори. Цивільний (громадянський?) двір призначений був захищати населення міста під час облог. Тут є залишки мінарету від турецької мечеті (зразу пригадується , еге ж?), археологи тут же відкрили фундамент християнського храму ХІІ - ХІІІ ст.
Гарнізонний двір містив казарми, конюшні та склади боєприпасів.
Господарський двір зараз майже цілком знищений.
Стіни фортеці були укріплені рекордним числом башт - їх було 34, круглих, циліндричних, восьмигранні в плані, з глибокими пивницями, з шатровими дахами. Звичайно, не всі збереглися до наших часів. Кожна з башт мала своє призначення, звідси й їх назви: Темниця, Комендантська, Скарбниця. Вхід до фортеці оберігали міцні Кілійські ворота з підйомним мостом та двома решітками-герсами.
У ХVст. Оттоманська імперія неодноразово намагалась захопити місто. Найважча облога мала місце у сеорпні 1484р., коли 300-тисячне військо турецького султана Баязета ІІ і 50-тисячеі загони кримського хана Менглі-Гірея окружили замок з берега та лиману. після 16-денної облоги фортеця пала. На 328 років тут встановлюється турецьке панування, про місто Аккерман (Білий Камінь) говорять як про турецьке.
Протягом ХVІ-ХVІІст. козаки неодноразово робили походи до аккерманських стін. Були тут і Івае Сірко, і С. Палій, і Г. Лобода. А століття ХVІІІ принесло