м. Бориспіль

Перша літописна згадка про місцевість, де виросло місто Бориспіль, належить до 1015 року, коли син київського князя Володимира Святославовича Борис виступив у похід на лівий берег Дніпра і зупинився в укріпленні Альто. Тут він і загинув від рук убивць, найнятих Святополком, який захопив великокнязівський престол. З тої пори місце, де прийняв мученицьку смерть Борис, називали Борисовим полем, а звідси і пішла назва міста Бориспіль. Укріплений пункт Альто, Льто, Лто, як згадується в літописах, був в центрі багатьох історичних подій. В 1019 році Ярослав Мудрий тут одержав надзвичайно важливу перемогу над Святополком і змусив його тікати за межі Київської держави. У 1068 році руські князі Ярославичі: Ізяслав, Святослав і Всеволод виступали об’єднаними військами на бій проти половців. Але русичи потерпіли поразку і половецькі загони розійшлися по обох берегах Дніпра, спустошуючи землі та загрожуючи Києву.

Коли на київський престол прийшов Володимир Мономах, припинилися спустошливі половецькі напади та внутрішні феодальні чвари. Мирні умови сприяли розвиткові господарства, культури, зростанню міст і замків. Саме за цих умов Володимир Мономах збудував кам’яну церкву на Альті, де була пролита кров князя Бориса. Це був улюблений храм великого київського князя. Турбуючись про розвиток своєї землі, він часто приїздив у Переяслав. Під час однієї з таких поїздок несподівано захворів і зупинився на Альто, де й помер 19 травня 1125 року у церкві Бориса і Гліба, яку збудував вісім років тому.

У момент гострої боротьби Юрія Долгорукого з Ізяславом, коли обидві сторони виявились безкровними, на Русь несподівано напали половці. В 1154-1155 рр. вони підкорили й спустошили Переяславське князівство, зруйнували Переяслав, спалили навколишні села, в тому числі й укріплене Альто. Тоді ж вони зруйнували й спалили церкву Бориса й Гліба, збудовану Володимиром Мономахом. А в 1640 році будівельний матеріал цієї церкви поляки вивезли в Київ на будівництво Петропавлівського кафедрального собору на Подолі.

Після спустошливого набігу половців, згадки про нашу місцевість знаходимо лише через три століття. У грамоті київського удільного князя Олександра (Олелька) Володимировича від 1 лютого 1455 року згадуються землі сучасної Бориспільщини: городища Старе, Покалаурове, Салькове, селища Булатчин, Кругле, Процеве. У XVI ст. бориспільські землі належали двом великим феодалам: південна частина – Федору Лозці, північна – перекладачу-татарину Солтану Альбеєвичу.

В 1590 році варшавський сейм, турбуючись про заселення вільних земель, які б приносили прибутки державі, віддав Бориспіль з Іванковим Війтиху Чернівецькому. Через шість років переходить у володіння Станіслава Жолкевського. Урядником у його маєтностях служив майбутній гетьман запорізьких козаків Іван Михайлович Сулима. В той час С.Жолкевський подарував йому села Сулимівку та Лебедин, щоб заселяв їх людьми і повертав їх у свою залежність. Та невдовзі він пориває зв’язки з Жолкевським і йде на Січ. Бере участь у багатьох піших і морських походах. Подолав шлях від Стамбула до Риму, зустрічався у соборі св.Павла з римським папою Павлом П’ятим і підніс йому в подарунок 300 полонених турків.

В 1622-1629 рр. І.Сулима збудував у с.Сулимівка Покровську церкву, яка на думку істориків, започаткувала відродження мурованого будівництва на Подніпров’ї та Лівобережній Україні. Зовні скромна споруда мала багатий інтер’єр. Стіни її були вкриті живописом. До різьбленого іконостасу входила популярна в той час ікона “Козацька покрова”, яка нині зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві.

Покровська церква у Сулимівці є величною архітектурною спорудою козацької доби.

До цього слід додати, що в XVII ст. у Борисполі були споруджені Михайлівська та Миколаївська церкви.

Починаючи з 1612 року у Борисполі діє “мейський” уряд – міське управління. Населення Борисполя і навколишніх сіл брало активну участь у повстанні під проводом Тараса Федоровича (Трясила). З початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у Борисполі і Воронькові створюються козацькі сотні Переяславського полку.

За свідченнями біографів Т.Г.Шевченко кілька разів проїжджав через Бориспіль. Він добре знався з нашим краєм і на засланні згадав Бориспіль у поемі “Сотник”, у повісті “Близнецы”. Перебуваючи в Переяславі 1859 року, познайомився з вороньківським жителем Вергеєвим (Карпенком) і подарував йому свій фотопортрет.

А ще великий поет збирався купити хату у селі Рудяків Бориспільського району, про що писав у листах до своїх родичів.

Збереглися перекази про те, що Шевченко, їдучи через Бориспіль, зупинявся у бориспільця Тихона Кузьмовича Петруся, відпочивав на Петрусевій леваді, пригощав гостинцями бориспільських дітей.

На честь перебування поета в Борисполі встановлено пам’ятний знак, який відкрито 24 серпня 1994 року в день святкування третьої річниці Незалежності України.

Бориспіль – місто обласного підпорядкування. Районний центр Київської області з 1923 року, з 1956 року – місто районного підпорядкування.

Розташоване за 35 км на південний схід від Києва. Залізнична станція на лінії Київ-Харків і автостанція на магістралі цього ж напрямку. Територія міста складає 1988 га.

Бориспіль – повітряні ворота столиці України. Тут міститься аеропорт – один з найбільших в Європі. Населення 55 тис. чоловік. Бориспільський район утворений у 1923 році. Площа – 1,5 тис. кв. км.

В економічному й географічному відношенні вигідно розташований на сході Київської області, на лісостеповій рівнині Придніпровської низовини. Поверхня території рівнинна, інколи хвиляста: добре виражені підвищення чергуються з низинами, що нерідко переходять у болото. На південних та південно-західних його кордонах протікає Дніпро. Вздовж річки тягнеться найбільш понижена частина району – заплава, яка біля сіл Бортничі, Жовтневе, Гнідин, Проців сягає ширини 6-11