Місто Фастів

Місто Фастів – місто обласного підпорядкування. Площа – 43 150 тис. кв.метрів. Населення - 53,1 тис. чоловік.  

Фастів протягом усієї своєї історії був західним форпостом, містом-супутником Києва. Історичний шлях міста тісно пов’язаний з долею “матері” міст руських”. У стародавні часи саме територією нинішньої Фастівщини проходили кордони Київської землі. А ще раніше – тут межували території двох великих східнослов’янських племен – князівств древлян і полян.  

Разом з тим, Фастів має свою самобутню, неповторну історію. Вперше наше місто згадується в літописі під 1390 роком. Тоді в грамоті литовського князя Володимира Ольгердовича стверджувалось право на володіння Фастовом роду князів Рожановських. Проте, є більш ранні літописні свідчення, за якими назва поселення могла виникнути за часів київських князів Олега та Ігоря, коли будувалась київська держава й Олег “ почав города ставити”...  

А знайдені на березі річки Унава кам’яні знаряддя праці із стоянок стародавнього камінного віку яскраво свідчать – ці землі заселялись ще стародавньою людиною 40-30 тис. років тому. Городища та кургани скіфської доби, поселення римського періоду, давньоруські поселення – ці оригінальні матеріали археологічних розкопок стали наступними сторінками стародавньої історії краю.  

Фастів завжди був перехрестям багатьох шляхів, на якому перепліталися інтереси, взаємодіяли культури сусідніх народів – українського, російського, польського, а також народів Криму. Свідчення, які дійшли до нас крізь товщу століть, підтверджують – місто завжди було в центрі політичних баталій, важливих історичних подій. Найгучнішу славу нашому місту та відчутне піднесення його економічного й політичного життя на рубежі ХУІ та ХУП століть приніс йому фастівський полковник Семен Палій. Адже це йому вдалося добитися з кінця 80-х років цілком незалежного управління споконвічними козацькими землями від Дніпра до Случі. Саме при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув, за свідченням істориків рис державного утворення, а ця територія з чітко означеними кордонами мала назву “ Палієва держава”.  

Сам Палій залишив на скрижалях історії щирі зізнання про Фастів:  

”Багато тут полягло моєї праці. Узяв я це місце, залюднив його, побудував церкви Божі та прикрасив їх”.  

Вогненні роки Коліївщини – то звитяжні й сумні рядки історії міста. Жителі Фастова активно підтримували народних ватажків – М.Швачку та А.Журбу, які на чолі великого гайдамацького загону в 1968 році захопили Фастів і зробили його своєю резиденцією.  

Не лише ім’я Кобзаря вплелося в рядки історії краю. З Фастовом і Фастівщиною ХІХ – середини ХХ століття тісно пов’язані імена відомого українського композитора Кирила Стеценка, письменників Степана Васильченка, Семена Чередниченка, видатного вченого-винахідника Миколи Бенардоса, відомого скрипаля Павла Бондаренка та інших.  

Спливали десятиліття ... Поступово місто перетворювалось в центр промислового та економічного розвитку. Через Фастів в 1870 р. пролягла залізниця Київ-Одеса. На базі котельно-механічного заводу утворюється Акціонерне товариство Брандта”.  

Перші десятиліття ХХ ст. також були сповнені цікавими, часто драматичними подіями. В роки громадянської війни Фастів переходив з рук в руки різних політичних влад: Центральної Ради. Директорії, гетьмана Скоропадського, більшовиків.  

Гостре питання миру й об’єднання українських та західноукраїнських земель також судилося вирішувати в нашому місті. В грудні 1918 року в спеціальному ешелоні на коліях Фастівського вокзалу представниками Директорії Володимиром Винниченком. Симоном Петлюрою та іншими було підписано попередній текст Договору про злуку між Українською Народною Республікою та Західною Українською Народною Республікою в єдину державу. Це стало однією з найвизначніших дат в історії України.  

Героїчні сторінки в літопис Фастова вписали наші земляки в роки найжорстокіших із воєн – Великої Вітчизняної. З її кривавих доріг не повернулося додому більше 5 тисяч фастівчан.  

Важким було звільнення міста від німецько-фашистських окупантів. Це сталося 7 листопада 1943 року. За мужність і героїзм, проявлені в ході операції, понад 21 тисячу солдат і офіцерів радянської армії було нагороджено орденами та медалями.  

Фастів вистояв, піднявся з руїн та згарищ, з роками набирався сили і трудової наснаги. Нині це – місто залізничників, де функціонують, обслуговуючи залізничне сполучення 12 підприємств і організацій Південно-Західної залізниці. Це – помітний промисловий центр, де зосереджено десятки підприємств різних галузей.  

Фастів – піонер у створені організаційних структур місцевого самоврядування, чий досвід впроваджується на Київщині.  

Це – місто, де люди свято шанують свою історію й натхненною працею вписують в неї нові сторінки.  

Символіка м. Фастова

Символіка міста затверджена рішенням сесії міської ради № 4-Х-ХХШ від 23.12.1999 р. "Про затвердження Положення про зміст, опис, порядок використання Герба, Прапора м. Фастова." 

Опис герба     

Герб міста має форму щита з округленим верхом та на півколом внизу. В його основу покладено зоображення пагорба білого кольору, обнесеного частоколом з чотирма сторожовими баштами. Через герб діагоналями проходять дві стрічки жовтого кольору, які перетинаються в центрі. Всі композиційні елементи зображені на фоні кольорів: блакитного - зверху та зліва і зеленого – справа та внизу.    

Поєднуючи стилізовані елементи та символіку, герб відображає історію та сьогодення Фастова. В минулому – це місто фортеця, розташоване на підвищенні, укріпленне частоколом, за архітектурою та матеріалом, характерними для міст Київської Русі. Білий колір в центрі, відкриті ворота свідчать про наміри фастівчан, а укріплення – про готовність при нагоді постояти за себе.  

З давніх часів місто було перехрестям важливих шляхів, таким воно залишається і понині завдяки залізничному вузлу. Чотири дороги від міста можна розпізнати за допомогою стрічок, покладених через центр Герба.  

Блакитний колір символізує річку Унаву, а зелений – фастівські ліси, як основні природні багатства нашого