З чого почалась історія Білої Церкви!      

Заснована в 1032 році на високому скелястому березі Росі Ярославом Мудрим, городище - фортеця Юр'їв стала одним з південних форпостів, які протистояли нападам кочівників. Назва городища походить від християнського імені Ярослава-Юрій, або Георгій, звідси в окремих джерелах - Г'еоргів, Гюргев, Юргев, Юр'єв. Тут жило змішане, населення: поряд з полоненими ляхами, яких саджав тут Ярослав, поселялись руські вихідці і мирні кочівники, берендеї, навіть печеніги, які рятувались від половців і примкнули до Руської землі (Київ з прилеглими територіями, включаючи і Білоцерківщину) для боротьби з ними. Ці мирні інородці вели напівкочовий спосіб життя: літом вони бродили сусідніми степами із своїми стадами і вежами (шатрами або кибитками), а зимою чи на час небезпеки ховалися у свої укріплені становища і городища по Росі, в тому числі і в Юр'їв. Жителі Руської землі на відміну від диких половців звали їх "своїми поганими".       

Серцем міста була Замкова гора-дитинець міста, який не стільки виробляв, скільки споживав ремісничі і сільськогосподарські вироби. Жителі міста мали постійні ділянки і забудови протягом XI-XIII ст. Знайдено фундамент єпископського храму в північній частині дитинця. Від храму розміром не менше як 18 Х 12 метрів абсида . Будівництво храму датується XII ст. До цього на місці храму знаходилося християнське кладовище та двір єпископа. Багато розрух і пожеж пережив Юр'їв. З самого початку його виникнення жителі перебували в постійній тривозі від нападів із степу. В 1095 р. надокучливі постійні погрози половців змусили всіх їх піти до Києв.       

У 1103 році відбудовуються Юр'їв,зруйнований після нападу половців, інші міста Поросся. Але ніякими мирами і договорами не можна було стримати хижацтва половців, яке було їхнім звичайним промислом. Мономах уклав з ними 19 мирІв, передав їм безліч одягу й худоби,- все даремно. З цією ж метою князі наслідували Святополка - одружувалися з ханськими дочками, але тесть не переставав грабувати область свого руського зятя. Городища обкопувались валами, а дружинам доводилось мало не постійно тримати коней за повід в чеканні походу.       

Значно пізніше місто було зруйноване монголотатарами практично вщельть. Оскільки від Юр'єва хоч щось лишилось, саме тому він залишився в числі городищ, київських до 1300 року. А вже через 62 роки, в 1362 році, в польсько-литовській хроніці фігурує нова назва - Біла Церква.

Під владою Польщі і Литви       

1362 р. Київщина, в тому числі і Біла Церква,були приєднані до князівства литовського князем Ольгердом. Литовські князі здобули ці землі майже без боротьби. Це пояснюється тим, що литовські князі вели боротьбу з татарами. Литва своїми військовими силами давала Україні в цілому звільнення від орди,а вихід з-під татарського ярма був найважливішою життєвою справою нашого народу. Тим паче, що у литовців була нестача людей для управління завойованими територіями, і це призводить до того, що вони призначають на адміністративні посади місцеву українську знать. Така політика заохочувала місцеву знать приєднуватися до переможців. Після Кревської унії (1385 р.) в наших місцях посилюється загарбницька політика Польщі. Ставлення до не католиків, як до людей морально і культурно неповноцінних, не обіцяло нічого доброго польсько-українським взаєминам. Так і сталося!

Визвільна війна 1648 — 1654 рр.       

На першому етапі визвольної війни Біла Церква опинилась в центрі важливих подій. Саме тут відбулося згуртування повстанських сил, що сходились з усієї України, розроблялись плани ведення визвольної війни, приймались важливі рішення. Влітку 1651 року, після серйозної невдачі в Берестецькій битві, Біла Церква знову стає центром консолідації повстанських сил. В цей критичний період Хмельницький виявив надзвичайну енергію. За короткий час він зібрав рештки розбитих полків, мобілізував свіжі сили і вже на початку жовтня стояв проти об'єднаних польсько-литовських сил під Білою Церквою з новою грізною армією. Маючи в своєму розпорядженні велике військо і добірну артелерію, польскі полководці спробували здобути табір повсталих. Але вже після перших боїв переконались, що цих укріплень взяти не можна. "Здобути їх табір неможливо", - писав Потоцький королю.       

Осіння негода ще більше ускладнила ситуацію. Поляки, стомлені війною, неохоче йшли в бій. Вони зазнавали відчутних втрат від козацьких полків і загонів добровольців, від влаштованих засідок. Поширились різні хвороби, які масово косили людей. В таких умовах польське командування вирішило розпочати переговори про перемир'я. І хоч козацька армія не була розбита, але поразка під Берестечком, загарбання ворогом значної території України, непідготовленість до ведення війни у зимових умовах були причиною того, що Хмельницький і козацька старшина погодилась на укладання миру. Основна суть Білоцерковського мирного договору описана в багатьох історичних працях. Подаємо цей виклад, зберігаючи орфографію.       

"Військо козацьке має складатися лише з двадцяти тисяч чоловік. Козаки можуть проживати лише в Київському воєводстві, та й то лише на королівських землях. Ні Браславське, ні Чернігівське воєводство козаків не мають. Вся сірома віднині знову віднині повинна лишатися у подданстві. Ляхи во віки віків не згадуватимуть про бунти. Усі прибутки панські панам слід повернути. Чигирин залишається за козацькою булавою. Віра православна та духовенство повинні бути недоторканими. Хто взяв чи привласнив церковні скарби і пожитки, повинні повернути їх. Шляхта, що воювала в козацьких загонах, не позбавляється ні прав, ні гонору. Жиди, так як і раніше, знову будуть торгувати в Україні. Хана і