Цим договором Хмельницький зберіг землі Наддніпрянщини - основну територію Запорожського війська. Гетьман прийяв тяжкі умови Білоцерківського миру, бо був твердо переконаний, що цей мир не буде тривалим. "Хоч ми з ляхами склали угоду, одначе тримаємо їх у руках", - писав він в одному з листів. А згодом виявилось, що договором невдоволена друга сторона, бо польський сейм внаслідок "ліберум вето" не затвердив Білоцерківський мир. У зв'язку з цим Хмельницкий вважав себе звільненим від нав'язаного йому миру, і невдовзі відновились воєнні дії. Так закінчився ще один важливий період визвольної війни, пов'язаний з історяєю нашого міста.

Геральдика Білої Церкви.      

Протягом багатовікової історії геральдики Білої Церкви зазнала багато змін. Геральдичних позначень з часу заснування Ярославом Мудрим міста ен залишилось. Найперша згадка про герб Білої Церкви відноситься до 1589 року, коли польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі і Варшаві, надавши місту і його жителям Магдибурзьке право. Тоді і був затверджений герб міста: лук з натягнутою тятивою, а на ньому три стріли.       

Але особливий вплив на зміну геральдики міста мала родина Браницьких, яка бере початок з 1543 року, коли на сеймі у Кракові єпископ Познанський і Хелмський Себастіан Бранийький і його брат Микола були приписані до дворянського герба " Корчак ".

Герб міста поступово змінюється родовим гербом Браницьких, де на французькому геральдичному щиті по червоному тлі розміщено три горизонтальні срібні смуги, які звужуються до низу. Над щитом — дворянські шолом і корона, на короні овальна чаша, з якої виходить обернена вліво собака з піднятими передніми лапами. Це зображено на тлі срібного намету, підбитого червоним.       

Після революції 1917 року геральдика міста і Браницьких була відмінена, і тільки в повоєнний період почали її віновлювати, та й то в перекрученому вигляді. У ній поєднані і символи стародавньої Білої Церкви та графів Браницьких, і тогочасні радянські символи та кольори.

Єврейське населення Білої Церкви       

Майже тисячоліття історія Білої Церкви тісно пов'язана з одним із найдавніших народів землі - єврейським народом, що сотні років проживає у нашомі місті і творить його історію поруч з корінним українським населенням та представниками інших національностей. Вперше євреї з'явились на Київщині в XI-XII ст., куди прибули з Криму та східного побережжя Чорного моря. У княжій Україні вони займалися торгівлею та різними фінансовими операціями; будучи надлиженими до князівських дворів, виконували і деякі адміністравно-фінансові доручення. Розселення євреїв в Україні, і в Білій Церкві зокрема, відбувалось нерівномірно і хвилеподібно. Перша хвиля масової еміграції почалася після укладення Люблінської унії 1569р., коли євреї з Польши вирушили на українські землі, що увійшли до складу Речі Посполитої. Вже на початку XVIII ст. в Україні проживало близько 120 тис. євреїв.

Дендропарк "Олександрія"      

Історія парку починається з того часу, коли коронний гетьман Франциск Ксаверій Браницький одержав від польського короля у довічне спадкове володіння велику територію на Білоцерківщині, так зване білоцерківське староство. Браницький оселився тут і побудував великий розкішний парк, який пізніше назвав ім’ям своєї дружини Олександри. На його будівництво і влаштування було витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків.       

Будівництво парку почалось в 1797 р. (за деякими даними — в 1793 р. та навіть раніше). Олександрійський парк створювався за планом і під безпосереднім керівництвом відомого тоді в Росії і за кордоном архітектора-паркобудівника Мюффо, який будував його в ландшафтному стилі, чому сприяли природна діброва, рельєф місцевості та річка Рось.       

До реформ 1861 р. були розплановані і впорядковані лише центральна і східна частини парку. В 19 ст. у північній частині парку створено паркові і декоративні насадження біля самого палацу.       

Під час громадянської війни та іноземної інтервенції парк було дуже спустошено, навіть окремі архітектурні споруди було знищено, також знищено велику кількість декоративних насаджень. Через відсутність догляду все заросло бур’яном. Але в травні 1922 р. Київський Губвиконком об’явив парк надбанням республіки і перейменував його на "Заповідник Олександрія". І з того часу парк починають відбудовувати, аж до Великої Вітчизняної війни, яка змусила припинити відбудову Олександрії. Але після війни у 1947 р. парк знову починають відбудовувати...

Буржуазно-демократична революція       

З подальшим розвитком капіталістичних відносин і формуванням робочого класу зростає і робітничий рух. Борючись за покращення життєвих умов, передові робітники приходили до розуміння необхідності створення своїх політичних організацій. Одним з перших соціал-демократичних гуртків у місті був гурток, організований в 1892 р. у чоловічій гімназії учнем старших класів, у майбутньому професійним революціонером Мойсеєм Самойловичем Урицьким. В 1902 р. в місті на основі гімназичного гуртка була створена соціал-демократична група. Вона мала тісні зв’язки з соціал-демократичними організаціями багатьох міст України. Роки першої буржуазної революції характеризуються бурхливим зростанням чисельності українських соціалістичних і буржуазних партій, що намагалися мирними та немирними шляхами втілити в життя свої політичні, економічні, культурно-освітні програми

Новаторські 20-ті роки       

Громадянська війна на Білоцерківщині скінчилася, але 1920 р. був роком глибокої кризи: економічної, соціальної, політичної. Економічний крах господарської діяльності міста визначився на рубежі 1920 — 1921 рр. Звільнення від білих і кінець війни