Біла Криниця - село Глибоцького району, в 12 км від райцентра, поблизу прикордонної станції "Вадул-Сірет". Засноване в кінці XVII століття російськими старообрядниками - липованами. Це ті, хто зберіг вірність старій культовій традиції після церковного розколу, спровокованого патріархом Никоном. Назва етносу, на думку самих липован, виникла від традиції носити лапті, плетені з липової кори - типова народна етимологія, яка в даному випадку може виявитися вірною. Невелика цитата з статті Ігоря ЧЕХОВСЬКОГО про старообрядців з газети "Час 2000":

Традиційно релігійні уявлення і перестороги пронизували весь побут липован. Наприклад, якби іновірець доторкнувся клямки дверей, її слід було б негайно витерти. Собаку до хати не годилося впускати - інакше оселю доводилося б освячувати заново. Однак у наш час світське давно вже проникло крізь крихкі шати, якими старообрядці впродовж століть намагалися захистити світ своєї віри від навколишньої скверни. Погляди на довколишній світ нинішніх липован узгоджені з вимогами часу.

Незвичними можуть видатися деякі культові атрибути, які у липован у широкому вжитку. Це, зокрема, лeстовка - різновид чоток, але виготовлених із сукна; вони нагадують мініатюрний патронташ зі ста петельок. А, б'ючи поклони, липованин опирається для зручності на спеціальну подушечку - подручник. Церква в центрі уваги, адже з нею старовірець нерозривно пов'язаний від народження до смерті. Тут на восьмий день, у присутності двох (лише двох!) хрещених батьків, хрестять новонародженого. Перше таїнство відбувається, як належиться, тобто немовля повністю занурюють у купіль. Якщо потрібно охрестити дорослого - наприклад, іновірця (це практикували раніше в разі змішаних шлюбів), то обряд відбувається у річці - згідно з біблійною традицією. У церкві чи біля неї липовани відзначають усі головні свята календарного року (точнісінько такі ж, як і в православних). Одним із найбільших є Паска, однак саму обрядову випічку - паску - святять не в кошиках, а в спеціальних обрядових хустинах.

Про їх життя в Білій Криниці писали Лев Толстой, В. Короленко, О. Герцен. З липованами підтримував зв"язок відомий анархіст М. Бакунін (Мда... Анархіст і консервативні християни... Дивно).

В селі знаходиться Успенський собор старообрядників (1900-1908 рр.), в декоративному оформленні якого чітко просліджуються риси російської архітектури XVII-XVIII ст. На базі комплексу створено музей старообрядництва.

Собор заслуговує на кілька слів про себе. Отже:

Найцікавіший факт про цю споруду - гігантська сума грошей, яку в неї вбухали. Півмільйона золотих карбованців. Для бідної Буковини цифра взагалі видається астрономічною. Гроші щедрою рукою відсипав московський купець Г.Овсянніков. З Москви ж прибули й гранітні деталі, лиття та оздоблювальні матеріали.

Іконостас виготовили різьбярі з Володимира та палехські майстри.

Була б купця хоча б дещиця смаку (ци в його відсутності потрібно звинувачувати архітектора В.Кліка?) - була б і користь з таких капіталовкладень і матеріаловкладень. А так...

Все вийшло дуже по-московському: розкішно і недолуго. За оздовлюванням собор можна порівняти хіба з розкішною Митрополичою резиденцією в Чернівцях, а в дечому він навіть перевершує її за складністю роботи та багатством декора. Тут вам і облицювальна блакитна глазурна цегла, яка вкриває всі стіни, і різнокольорова керамічна мозаїка... Але разом воно все чомусь не грає. Справа навіть не в показовій розкоші посеред нещасного сільця, а в якихось трохи НЕ ТИХ пропорціях, НЕ ТІЙ композиції, НЕ ТАКІЙ стилізації. Всього, здається, тут занадто. Шедевру не вийшло.

Поруч - Косьмодаміанівська церква XVIII-XIX ст., типово української дерев"яної архітектури.

А зараз про те, як Блеку намагались заарештувати в Білій Криниці. Поїхали ми туди погожим березневим днем. По дорозі, як годиться, кілька разів заблукали, але на місце таки потрапили.

Ось він - храм старообрядників, я вискакую з машини з фотоапаратом і намагаюся вибрати ракурс покраще. Абсолютно нізвідки переді мною матеріалізується молоденький старший лейтенант з неймовірно довгими віями навколо чесних блакитних очей, що дещо з докором розглядають мої шпигунські спроби закамуфлювати зрадництво Україні якимось там знімкуваннями якихось там пам"яток архітектури.

"Ваші документи"

"Ой... а я не взяла з собою".

"ЯК?!?!?!..."

"Ну... так.. а що, треба було? "

" Ви з якою метою тут? Ви знаєте, що це прикордонна зона і тут НЕ МОЖНА бути без документів??"

- "Я громадянка України, приїхала в українське село сфотографувати українські пам"ятки архітектури. Якщо це кримінал - можете мене заарештувати"

-"Зараз ми подивимось... Ви звідки??"

"Кам"янець-Подільський"

" І БЕЗ документів!?!?!??!!?...?!?!..." (німа сцена).

"Це заборонено, приїздити сюди з сусідньої області?" -

"Зараз ми подивимось, зараз ми подивимось, де ваші документи?.." Діалог продовжується ще досить довго в такому ж стилі, починає сильно меня набридати, потім перевіряється Сергієве посвідчення водія... лейтенант трохи збентежений, він суроводжує мене в прогулянці навколо храму... А я... ну не знаю, звідки це взялося, але всі ті напружені хвилини, поки прикордонник екскортував Блекі навколо комплексу, з мене як з дірявого мішка сипались одне за одним запитаннячка: "А ДЕ заходиться Румунія? А як туди їхати?(!!!!) А ось то, що на горбку - то вже Румунія чи ще ні? А що то в них такі за башти? А далеко звідси туди? А як ті башти зручніше роздивитися? Ні, а все-таки, ЩО це в них за башти?" Лейтенант потів, страждав і дивився на мене очима дуже побитого прикордонного собаки. Шпигунка вела себе занадто зухвало, навіть не спробувала приховати свої ворожі наміри - просто з