Фінал історії сумний. Хоч яка я нервова, а Сергій нервовіший. Коли ми вже вирушали додому, була зроблена спроба протаранити благенький прикордонний пункт на максимальній для наших старих жигулів швидкості. Сергій щиро сподівався, що хоч хтось з тих приставак від такого перенервував стільки же, скільки він від отих вимагань документика.

Ех, якою наївною казочкою виглядає це все з висоти проживання в Москві, де навіть у сусідній магазин за хлібом ходиш з паспортом...