Реферат - Закарпатський замок-фортеця, овіяний легендами...
6

замкову каплицю XVII ст. З північної сторони Верхній замок захищають два бастіони. У південній частині двору знаходиться колодязь глибиною 85 метрів, воду з якого використовували до кінця ХІХ ст.
Про замковий колодязь ходять легенди. Його збудували, а точніше – вирили за часів управління замком князя Федора Корятовича (1396-1414). Чудовий стратег і надзвичайно розумна людина, князь розумів, що без достатніх запасів води, замок не може бути дієвим оборонним укріпленням. У ті роки будувати криницю, пробиваючи товсті вулканічні породи примітивними знаряддями праці, було надзвичайно небезпечно: обвалювалися стіни, виділялися отруйні гази, гинули люди. Колодязь виходив нециліндричної форми, де три, а де й усі вісім метрів у діаметрі.
Легенда розповідає, що скільки не рили колодязь, усе ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж фразу «Пресвітлий князю, води немає», Корятович впадає у відчай. Аж якось одного дня до князя прийшов нечистий і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити рогатому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один із вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота не обов’язково має бути великий: маленький – теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у глиб колодязя. З того часу з глибин колодязя чуються далекі, приглушені звуки…
Нині кожен турист вважає за необхідність вкинути в криницю монетку, загадавши бажання. І воно обов’язково здійсниться. Ходить чи-то легенда, чи-то анекдот, що якось замок відвідала одна молода подружня пара з матір’ю дружини. Біля криниці пройшла жінка, кинула монету, потім пройшов чоловік, кинув монету, а потім підійшла теща і … стрибнула в колодязь за монетами. Ось так швидко здійснюються бажання.
Ще одна легенда пов’язана з пам’ятником Корятовича, який знаходиться у дворі верхнього замку. За його відшліфований, до блиску начищений золотий палець вважає за необхідність потриматися кожен турист, поклавши до підніжжя пам’ятника монетку. Кажуть, що від цього здійсниться будь-яке бажання.
За австрійськими джерелами ХІХ ст. на глибині 71 метр у криниці вирубано кам’яні спіральні сходи, які закінчуються на рівні 1,6 метрів від дна нішами, одна – у південному напрямку, друга – у північному.
Легенди ж говорять, що підземні ходи Мукачівського замку настільки довгі, що карета, запряжена кіньми, могла таємно доставити князя в будь-який замок Трансільванії і в Святомиколаївський монастир. Заглянувши у замковий колодязь, на глибині 85 метрів Ви побачите задні колеса карети, яка у будь-який час готова доправити Вас у кожний замок Закарпаття.
Про замок створені й інші легенди. Легенда про героїчну хранительку замку княгиню Ілону Зріні, яка впродовж трьох років відбивала облогу «Паланку», легенда про кровожерливу княгиню Софію Баторі, яка князювала в замку 21 рік, після смерті легендарного Дьордя ІІ Ракоці, і все своє життя пила людську кров і купалася в крові молодих дівчат. Існує легенда про останнього коменданта замку, підполковника Адама Карагулича, легенда про качку, яку пустили в колодязь, а вона потім випливла в Латориці. Та ще багато інших легенд.
Навколо замкової гори ще у XVI ст. був викопаний водяний рів, який наповнювався водою з річки Латориця. У XVII ст. рів був укріплений дубовим частоколом – паланком. Назва «Паланок» збереглася до наших днів, хоч сам рів і частокіл давно зруйновані.
Нині на території замку функціонує меморіальна кімната легендарного угорського поета Шандора Петефі, який відвідав «Паланок», експозиції меблів XVII-XIX ст., природи та старожитностей Карпат, інтер’єр і самобутність якої немов переносять нас у минуле цього українського краю, історичний музей, де можна побачити кам'яні, залізні та дерев’яні знаряддя праці, картинна галерея видатних живописців Закарпаття.
Залишаючи «Паланок» і Мукачеве, дав собі слово знову туди повернутися. З кожним роком місто й замок стають кращими. Попри існуючі проблеми (час невблаганно йде, стіни руйнуються, їх необхідно реставрувати), мукачівський замок продовжує «зберігати форму». Причому він по-різному виглядає вдень і вночі, влітку і взимку. Побачити замок, пройти біля кам’яних стін, сходами, які пам’ятають буремні події минулого – просто таки обов’язок кожного українця!

---

Сторінки: 1 2