Весною хочеться мандрувати. І мріється про місця, де не бував. Закордонні, скажімо. Але щоб дешево. Румунія підійшла б, та їхні консульства у візах часто відмовляють. Тому поїдемо по Буковині. Дешево, цікаво і схоже на Румунію.
Контрасти архітектури
Якщо погортати «Путівники Україною», може здатися, що Чернівецька область найменша не лише за своєю площею (8100 квадратних кілометрів), а й за кількістю збережених артефактів минулого. Розтиражований десятками фільмів Хотин і прогабсбурзькі Чернівці приймають левову частку туристів, що приїжджають в регіон. Є ще Мигово, яке претендує стати серйозним конкурентом Буковеля, та Вижницький Національний природний парк. На перший погляд все. Але не довіряйте першим поглядам.
Буковинська глибинка — край збереженої чарівно-архаїчної наївності, прикладом якої є, скажімо, сакральна архітектура. Церкви тут виразно діляться на дві групи. Крихітні дерев’яні хатнього типу і досить помпезні муровані. «Хатній тип» виник у той період, коли будувати показний християнський храм на турецькій (в XVI—XVII століттях) території заборонялося. Тому зводили ці церкви зовсім простими, без прикрас та куполів: стоїть собі хатка, як десятки поруч. Але в тих люди живуть, а сюди приходять молитися.
Церква-воїн
Про Чернівці вже писано-переписано, а от про околиці варто розповісти докладніше. Там знайдеться немало приємних несподіванок.
От, скажімо, Топорівці, які лежать за 15 кілометрів по так званій «старій дорозі», що веде на схід від обласного центру...
Дві церкви зведені майже поряд: новіша — на горбку, стара — під ним. Обидві присвячені святому Іллі. Обидві — неймовірні красуні, хоча й абсолютно різні.
Краєзнавцю, звичайно, важливіша та, що старша за віком: мурований оборонний храм датується ще 1560 роком. Тоді ж біля святині було зведено огорожу та дзвіницю. Це церква-воїн: товстезні стіни, ряд бійниць-прорізів під самим дахом, на кожному з фасадів лише по одному вузькому готичному вікну-амбразурі з білокам’яним профільованим обрамленням. Куполів не видно. Але насправді вони є — під вкритим ґонтою дахом ховаються склепіння, що спираються на арки, замуровані в стіни. Такі приховані склепіння характерні й для інших буковинських православних святинь тієї доби. Скромність і ще раз скромність.
Як топорівчани імператора у гості чекали
Століття тому Топорівці у статусі балансували між селом і містом. Вже у 1910 році стара Ільїнська церква не вміщала всіх віруючих. Почали вибирати місце для нової і зрозуміли, що кращого, аніж те, де стояла корчма при дорозі на Чернівці, годі й шукати: з високого горбка видно все село. Легенда розповідає, що корчмар, замість погодитися продати цю ділянку, тицьнув селянам руку під ніс і промовив: «Коли в мене на долоні волосся виросте, тоді віддам це місце під церкву!»
Тоді кілька топорівчан вирушили до самого цісаря Франца-Йосифа по дозвіл на будову нової святині. Імператор не лише погодився, а й пожертвував на храм певну суму. Дізнавшись про це, уже й корчмар вирішив допомогти селянам. І закипіла робота. Заклали нову Іллінську церкву в 1910 році, а вперше вона подала голос в 1914-му, сповістивши дзвонами про початок світової війни.
...З посвятою храму вирішили особливо не мудрувати: стара церква була Іллінська, нова теж стала Іллінською. Стару закрили. А на посвяту чекали високого гостя. Топорівчани чомусь були переконані, що до них заради такої нагоди завітає сам цісар Франц-Йосиф. Для нього навіть виготовили розкішне «сідалище»-трон. Дуже гарний, високий, з різьбленим куполом, прикрашеним короною. Та імператор не приїхав. Трон так і чекає на слушну нагоду в захристії церкви. Щоб його побачити, доведеться просити про дозвіл отця Сергія. Він же при нагоді проведе екскурсію храмом.
Два вершники
Так само на відстані 15 кілометрів від Чернівців, але вже в західному напрямку, на Снятин та Коломию (траса А-270), лежить містечко Лужани. З чотирьох місцевих храмів нас цікавить лише один. Вознесенська церква — найдавніший зі збережених в області мурованих храмів, буковинський «аксакал». Скромна і непоказна сіра церквиця стоїть у затінку помпезної нової церкви карамельно-рожевого кольору. Колись, без дерев’яних прибудов та декоративних бань на даху, святиня була ще аскетичнішою: великий мурований куб... Головне багатство храму — на його стінах. В радянські часи були відкриті розписи, зроблені в XV столітті...
Ліворуч від входу зберігся портрет лицаря-вершника в червоній киреї, а під ним — напис в’яззю: «Аз пан Федір, зовоми Витольда... хтитор храму сему...» Все вірно: у 1453 році боярин з еклектичним ім’ям Федір Вітольд купив Лужани у попереднього власника Враніча. Досить тривалий час вважалося, що саме тоді й була зведена Вознесенська церква. Ця канонічна версія похитнулася в липні 2006 року, коли працівники Львівського спеціалізованого науково-реставраційного інституту «Укрзахідпроектреставрація» під час робіт у Вознесенській церкві віднайшли фреску з вершником, в якому признали Юрія Змієборця. І ось сенсація: цей фрагмент розпису датують ХІІІ сторіччям. Знахідка відразу підносить лужанський храм на абсолютно новий щабель — фресок такої давнини немає в жодному храмі Західної України. Довелося переглядати версію про рік заснування церкви та її будівельні етапи: Федір Вітольд, можливо, лише розбудовував храм, а не заклав його.
Найменший район найменшої області
Залишаючи Чернівці в стороні, відправляємося в Герцаївський район, вартий книги рекордів України. Це найменший район найменшої області в державі, а Герца — найменший з райцентрів (населення трохи більше двох тисяч). Незважаючи на статистичну мініатюрність, тут налічується 15 пам’яток архітектури…
Звертаємо з траси поблизу Горбової, відомої тим, що тут розмістився найнизинніший в Україні лижний парк з кількома підйомниками.
