Хотин

Фортеці, як і люди, бувають кіногенічними та не дуже. Хотинська — справжня кінозірка протягом вже 40 років. Вона виконувала ролі французької бунтівної Ля Рошель та суворого англійського замку, казкового палацу із казок Г.-Х. Андерсена та середньовічного форпосту з творів Р.-Л. Стівенсона. Біля неї формувалися загони лучників Робіна Гуда, молдавських гайдуків та гуцулів Захара Беркута. І в будь-якій іпостасі фортеця була неперевершеною.

Декорації

Ми в Хотині. Вузенькою кривою вулицею, а далі — повз пам'ятник Петрові Сагайдачному пройдемо до стін форпосту. Величний 700-літній замок над Дністром півколом охоплений високим земляним валом Нової фортеці з мурованими бастіонами. Звели його селяни Хотинської райї (адміністративна одиниця давньої Туреччини) у 1718 році за проектами французьких інженерів. Ширина валу — вісім метрів, довжина — більше кілометра.

Ядро ж Старої фортеці було закладене ще, ймовірно, за часів Київської Русі, до складу якої входило місто, та суттєво розбудовано молдавськими боярами пізніше, вже в XIV столітті.

Замок — п'ять веж на височезних (до 60 метрів!) стінах. °х оздоблює орнамент червоної цегли, над значенням якого і досі сперечаються вчені. Чи то українська плахта позичила свої взори похмурим казематам, чи то будівничі-християни у такий спосіб намагалися зберегти свою віру та ідентичність під п'ятою Османської Порти

Є тут романтична і дещо наївна легенда. Якщо придивитися, то можна помітити на сірих каменях силует витонченого східного глечика. Кажуть, що під час однієї з облог, ще тоді, коли замок навіть не мав на території криниці, воїни гарнізону страждали від спраги. Допомогти оборонцям зголосилася місцева дівчина. Вночі вона спустилася по мотузяній драбині до безіменного струмочка, що і тепер оббігає фортечні стіни на шляху до Дністра, і набрала глечик холодної води. Та на зворотньому шляху її помітили вороги, й отруєна стріла наздогнала дівчину на драбині. У неї ще вистачило сил донести глечик воїнам. На їх руках вона померла. Кажуть, лише тоді гарнізон задумався над водопостачанням фортеці.

А ця проблема справді вирішувалась нелегко. Адже фортеця стоїть на скелястому березі. Однак і камінь поступився людській волі. Було викопано колодязь глибиною 65 метрів. А потім кожен раз хтось з в'язнів гауптвахти працював «білкою» у великому дерев'яному колесі, щоб витягнути відро води з такої глибини.

Вражає невідповідність зовнішньої висоти стін внутрішній забудові: обидва двори замку, і Комендантський, і двір Воїнів, насипані на 14-15 метрів вище поверхні. За похмурими стінами — затишний, тісний двір. Комендантський палац у його центрі, з білокам'яними порталами вікон та дверей, слугував свого часу золотою кліткою для 37 юних бранок гарему паші. Розказують, у них тут були басейн та ванни. Що й казати, коли на прилеглій території колись розташовувалось аж дев'ять лазень!

Навпроти — церква з золотим хрестом на шатровому завершенні. Масивність вхідного порталу пом'якшують величезні вікна з розкішними орнаментами. Церква-посестра, що виросла поряд з фортецею для потреб російського гарнізону в 30-х роках ХІХ сторіччя, виглядає дещо простішою.

Тісна кам'яна шкаралупа фортеці не лишала багато місця навіть для тюрми: коли для бранців не вистачало підземелля, їх скидали з найвищої баш-ти Смертників.

З убитими в бою теж особливо не церемонилися. Більшість старих замків збудовано на органіці: за звичаєм, у розчин вапна скидали туші забитих тварин, які розчинялися через кілька років. У Хотині, кажуть, в чани потрапляли не лише корови та коні...

Окрім лазень та гарему, було у фор-теці багато інших приміщень: бібліотека, розкішні «висячі сади», казарми, склади, кузні. У XVIII сторіччі замок виконував роль зброярні, арсеналу.

Сьогодні директор заповідника «Хотинська фортеця» Людмила Пастух докладає чималих зусиль, аби повернути з небуття бодай дещицю з того, що не пережило війн та радянської влади. Проведено розкопки мінарету, підірваного Червоною Армією. Посольство Туреччини обіцяло допомогти із відновленням «висячих садів». Планується створення тиру для стрільби з лука.

Крупний план

Зрозуміло, що така «натура» не могла не впасти в око кінематографістам. Особливо полюбив Хотинську фортецю режисер Сергій Тарасов. Попри суттєві архітектурні відмінності, режисер відтворював тут «стару добру Англію» у стрічках про Айвенго, Робіна Гуда та «Чорну стрілу».

А як же наша власна історія Рік тому видатний польський режисер Єжи Гофман заявив, що після успіху фільму «Вогнем і мечем» буде знімати у Хотині стрічку про війну 1621 року. Тоді українсько-польське військо зупинило тут турецьку навалу, врятувавши Європу від неминучої експансії. Гарний сюжет для любителів масштабних батальних сцен!

Уявити собі тодішній розмах можна, прочитавши мемуари Евлія Челебі, турецького мандрівника XVII століття. Польща та Туреччина готуються до війни. Нескінченні каравани везуть до Хотина запаси їжі. Сотні галер пливуть сюди Дністром з тією ж метою. Ціла орда сараною суне на північ: 300 тисяч турків, 100 тисяч татар. Самовпевнений султан Осман ІІ жартує: мовляв, під стінами Хотина у війську козацькому він буде снідати, а у самій фортеці, у війську польському — обідати. Що проти його полчищ 57 тисяч поляків Кароля Ходкевича та 40 тисяч козаків Петра Сагайдачного

Попри всі султанські сподівання, війна продовжувалась п'ять тижнів. У ній полягла майже половина вояків з обох сторін. Кажуть, місцеві селяни дотепер виорюють на своїх полях то гарматне ядро, а то й людський череп. Востаннє яничари пробували захопити фортецю 28-го вересня. Та де там: 30 тисяч загиблих, хвороби, перебої з постачанням провіанту, а ще — дезертирство «пішаків» цієї шахової партії за долю Європи. Нарешті