І ще одна по-кінематографічному гарна картинка: годину у повній тиші стоять польське і турецьке війська. Та ось зі стану яничар рушають у бік поляків величезний слон та породистий рисак. Це — дари султана королевичу. Той теж не залишає суперника без дарунків: ще один кінь відправляється у протилежному напрямку, а крім коня, Осман отримує дві добрі гармати.

Задоволений перемогою Владислав відіслав козакам обоз їжі, а ще 48 бочок меду та 24 куфи горілки. Сагайдачному — окремий дарунок: 12 срібних фляжок зі спеціальною, з лікувальними властивостями, горілкою. На жаль, козацькому отаману вони не допомогли — від ран, отриманих у Хотині, він помер 10 квітня 1622 року у Києві, на руках коханої дружини Анастасії.

Мотор!

Чи побачимо ми це колись на екранах кінотеатрів Сподіваймося, що так. Фортеця вабить кінематографістів. Це вселяє оптимізм і в серця простих жителів містечка: для них це непогана можливість підзаробити. Скажімо, коли кілька років тому тут знімали картину «Богдан-Зиновій Хмельницький», вершникам з місцевих платили по 25 гривень за день зйомок, а власникам скакунів — ще більше: 40 гривень та добовий запас кормів для коня.

Поговоріть з мешканцями Хотина — і вас здивує та буденність, з якою вони розповідають про зйомки: «Так, знімали щось, та не ходила я туди. Треба дитину бавити, на городі поратись, на роботу ходити», — розповідає працівниця одного з місцевих кафе. І справді, не побачать вони одних зйомок — побачать наступні.

Найбільше пам'ятає директор заповідника Людмила Пастух. Пам'ятає гучні бенкети на початку зйомок «Стріл Робіна Гуда», коли столи вгиналися від страв. Пам'ятає, як після семи невдалих дублів із Юрієм Смирновим — монахом Туком (це вже «Айвенго»), коли від ударів булави кремезного ченця мали розколотися ворота замку, втомлений режисер переодягнув у рясу місцевого прапорщика з масовки. Могутній удар, булава на тріски, ворота на місці. Пам'ятає й «сватів», що приїздили від Єжи Гофмана на оглядини.

Валерій, мешканець Хотина: «Ой, давно вже то було... Коли навчався в залізничному училищі, у нас якраз знімали «Русалоньку», був 1975 рік. От і потрапив у масовку. Ніякого «кастингу» не було — хто прийшов, того і брали. Бажаючих було достатньо: адже платили по 3 рублі на день, а для студента це була немала сума. Видавали одяг, казали, де стати — ось і все «акторське навчання». Акторів в кумедному гримі бачили здаля, запам'ятався лише Михайло Пуговкін зі спеціально приклеєною губою. Саму Русалоньку — Вікторію Новікову — бачив тільки раз. Дублями нас не мучили, знімали все практично з першого разу. А потім вже відшукував себе у кадрі.

А коли знімали «На війні, як на війні», я ще пацаном малим був. Звичайно, знімальний майданчик притягував магнітом: там були справжні танки та самоходки СУ-100! Навіть «трофеєм» розжився: виміняв у солдатика на пляшку горілки танкістський шлем».

Наталя, жителька Кам'янця-Подільського, туристка: «Раніше ми часто приїжджали за ясної погоди відпочити у Хотин. Потрапили на початку 1980-тих на зйомки «Балади про доблесного лицаря Айвенго». Гурма коней та людей. Скрізь виросли якісь споруди — конюшні, кузні... На землі, пам'ятаю, лежали товстезні ланцюги (напевно, для підйомного мосту). Спробували підняти, а вони — гумові!

«Іграшковими» зробили й вхідні ворота до фортеці: справжнє каміння обклали масивними «каменюками» з пінопласту. Шкода, кіноакторів зустріти не вдалося, хоча пам'ятаю гурт жіночок, які намагалися після зйомок «відловити» зірку тих часів Вітаутаса Томкуса та взяти у нього автограф».

Анатолій, працівник заповідника «Хотинська фортеця»: «Першим фільмом, який я пам'ятаю, був «На війні, як на війні» (1968-69 роки). Зйомки тривали довго. Звичайно, цікавість вела нас, місцевих хлопчаків, до фортеці, хоча непрошених глядачів проганяли: не лише тому, що там був сам Олег Борисов та інші відомі актори, а й тому, що трапився на знімальному майданчику прикрий інцидент. Для масовки набрали місцевих солдатиків. Поки ті, втомлені, спали, місцеві «джигіти» тихцем завели танк — і давай кататись! Бойову машину потім довелося витягувати з канави... Щоб пригод більше не траплялось, підступи до Дністра на час приїзду високого начальства (а фільм консультував якийсь генерал) просто закривали. Та хіба хлопчаків цим зупиниш

Найкраще запам'ятались зйомки «Русалоньки». Я навіть купався у басейні, який працівники кіностудії створили під першим мостом до фортеці. Що цікаво, воду у ньому набирали не з Дністра, до якого лише кілька метрів. Вода була привізна. Пощастило тоді танцювальному ансамблю міста: вони всім складом потрапили у кадр. А вже який феєрверк влаштували, фортеця вся неначе пломеніла!

Що далі «Три мушкетери» Змушений вас розчарувати: Атос з Портосом тут навіть не з'являлися. Оператор лише зняв панораму замку. Для надання пейзажеві «воєнного» настрою кинули кілька вибухових пакетів. Ось і вся Ля Рошель...

А от зйомки «Айвенго» проходили значно цікавіше завдяки роботі каскадерів. Ой і катували ж вони себе! Сам бачив: тренувалися по дві-три години щодня: і біг, і розтягування, і стрибки. У одній з башт, так званій «Кузні», постелили мати, на які каскадери й гепалися згори. У кадрі матів не видно, спеціально дивився.

Вражала сцена захвату замка Фрон де Бефа: штурм воріт, облога фортеці. Дублів робили багато. Дехто з масовки