Забуті форти Перемишля

Один із найпопулярніших туристичних маршрутів довкола прикордонного з Україною міста Перемишль пролягає оборонними спорудами другої половини ХІХ — початку ХХ століття, які називають Фортецею Перемишль. На початку ХХ століття її порівнювали з французькою фортецею Верден, називаючи Верденом східного фронту. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав місто та складався з 15 головних і 42 допоміжних фортів. Та мало кому відомо, що шість із них знаходяться на території сучасної України, сховані від допитливого ока густими хащами чагарників та павутиною забуття.

Вони десь є?

Перша світова добряче причесала цю землю, шрами шанців ще й досі не заросли. Але, крім окопів, є й міцніші кам’яні свідки. Наприкінці 1914 року російські війська почали штурм міста-фортеці Перемишль. Австро-угорська влада до цього готувалася. Не тільки саме місто було перетворене на фортецю: з середини ХІХ століття довкола міста будувався 45-кілометровий пояс оборонних укріплень — фортів. Будівництво не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» — крім двох допоміжних («Плешевичі» й «Марушка Ліс»), було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну...

Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні.

І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. Інформації про перемишльські форти — нуль (принаймні для загалу). Про них знають хіба що місцеві та не пускають туди дітлахів: порослі глодом і кропивою підходи, численні малодосліджені колодязі, крихкі склепіння, ветхі підземелля...

Пошуки і знахідки

Збираючи по крихтах інформацію, автор задався метою відшукати українські форти на місцевості та встановити їхні координати. Потрібної карти не було, тому й вирішив зробити її самостійно. За основу взяв схему з Інтернету, підібрав масштаб і сумістив положення фортів групи Сєдліска з сучасною топоосновою. На місці, користуючись GPS-приймачем, визначив точні місця розташування фортів.

Їх було шість, сполучних фортів групи Сєдліска, які зі сходу прикривали підходи до основного — форту І «Саліс Соґліо». Принаймні один із них зазнав шаленого штурму. Та зрештою усі були підірвані в березні 1915 року. Усі — частково розібрані після 1918 року.

Отже, форти, за логікою, знаходились або на вершинах пагорбів, або на їхніх східних схилах. Всі вони мали спільну систему шанців, до кожного від основного форту І «Саліс Соґліо» вела дорога. Між фортами знаходились відокремлені постійні артилерійські позиції.

Щоб знайти ці укріплення, упродовж півтора року довелося здійснити шість експедицій, не раз спілкуватися з прикордонниками і навіть переконувати, що ти не агент «дефензиви».

Як, де і навіщо?

Тим, хто захоче відвідати форти, наполегливо рекомендуємо мати при собі документи і дати знати про себе прикордонникам — форти розташовані у прикордонній зоні. Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, пост — у селі Поповичі.

Щоб ознайомитись із фортифікаціями, необхідно дістатися до села Поповичі Мостиського району Львівської області. Доїхати туди можна рейсовим автобусом зі Львова (маршрут Львів—Циків). Аби найкраще орієнтуватися у лісі, слід мати карту й компас, бажано — GPS-приймач. Біля автобусної зупинки дорога роздвоюється: на північ — до сіл Плешевичі та Биків і далі — до міжнародного переходу «Шегині», на захід — до села Циків. Якщо рухатись останньою, то за 200 метрів від роздоріжжя слід звертати вправо на польову дорогу з численними відгалуженнями у бік лісу — в околицях Поповичів проводиться видобування газу. Газова вишка і є орієнтиром, підніматись слід у її напрямку, намагаючись обійти вишку з півдня.

...Аби дістатися найцікавішого та найкраще збереженого форту «Дзєвєнчиці», треба, рухаючись від «Поповичів» у західному напрямку, перейти на сусідній пагорб. Для цього потрібно перетнути просіку, пройти через ліс. Самим краєм лісу іде польова дорога, яка й приводить до входу у форт «Дзєвєнчиці». Цей форт зберіг свою багатоярусну будову, стежка, що йде колишнім ровом поряд з укріпленнями, має численні відгалуження. У форті є кілька коридорів. Найдовший із них — 200-метровий підземний хід, який веде від зовнішніх стін до внутрішнього двору. Щоб пройти ним, необхідно мати потужний ліхтар. Слід пам’ятати, що в одному з бічних відгалужень коридору є глибокий колодязь. У внутрішній частині форту можна оглянути приміщення колишніх казематів...

Існує ще одна можливість дістатися до фортів. На трасі Львів—Шегині уже в селі Шегині, біля продуктового магазину, слід звернути ліворуч на польову щебеневу дорогу до села Биків. Проїхати його, а на під’їзді до села Плешевичі повернути вправо на польову дорогу. Треба рухатись нею до газокомпресорної підстанції, потім — праворуч, під ліс, до вершини пагорба (зліва знаходитиметься газодобувна вишка). Саме на цьому пагорбі і