Форти північної групи — «Лисічка», «Биків» і «Плешевичі» — менш атракційні, збережені значно гірше. До форту «Плешевичі» найлегше дістатися польовою дорогою попри ліс — на сусідній пагорб, що північніше форту «Марушка Ліс», відшукавши просіку в гущавині на вершині пагорба. Вхід між валів до стін форту — на північному заході. На пагорбі, що північніше форту «Плешевичі», знаходиться форт «Биків». Пошуки його виглядатимуть аналогічно.

Аби дістатися форту «Лисічка», потрібно при виході з форту «Плешевичі» відшукати лісову дорогу, яка спочатку веде на південь, заглиблюється у ліс і, роблячи петлю, повертає на північний захід. Рухаючись цією дорогою, за годину можна дійти до великої галявини, обмеженої валом. Руїни «Лисічки» знаходяться на північному заході, на вершині пагорба, зовнішня стіна сильно заросла травами та диким виноградом.

І декілька загальних зауважень для тих, хто хоче глянути на релікти фортів. Незважаючи на те, що на карті вони розділені ліченими кілометрами, не рекомендуємо ходити між фортами по прямій: у лісі пряма не завжди є найкоротшою дорогою, принаймні за часом. Краще скористатися лісовими дорогами чи просіками, звіряючись при цьому з компасом, картою та GPS-приймачем. Всі форти розташовані на вершинах пагорбів, оточені земляними ровами. Якщо відшукати форт відразу не вдається, орієнтуватись треба саме на ці ознаки. Влітку руїни сильно порослі кропивою та будяками, ліс кишить мошвою та комарами — дуже придадуться захисний одяг і засоби-репеленти. Слід також пам’ятати, що джерел питної води тут майже немає...

«Живий привид»

Авторитетний австрійський дослідник Франц Форстнер у монографії «Твердиня Перемишль» знайомить із легендами, що пов’язані з фортами. Найвідоміша з них стосується форту ХІІІ Сан Рідо в Болєстрашицях. Однак мешканці села Поповичі розповідають аналогічну історію в контексті тутешнього форту.

Після закінчення Першої світової війни Польща не потребувала фортифікованого Перемишля і відновлення знищених війною укріплень. Військового значення ця фортеця більше не мала. Знищені форти вирішили розібрати. Мешканці швидко розтягували матеріали для власних потреб. Під час тих демонтажів часто знаходили зброю, амуніцію, банки консервів, зотлілі мундири. У 1923 році у форті ХІІІ Сан Рідо сталося сенсаційне відкриття. Під час розбирання в партері форту відкопали залізні двері, яких на плані не було. Майстер, що наглядав за роботами, наказав їх підняти, а сам, запаливши цигарку, сів на траві неподалік. За хвилину почувся скрегіт дверей, які вирвали з завіс. Робітники, які демонтували двері, сказали, що за ними є сходи вниз, один із робітників з ліхтарем із цікавістю почав спускатися під землю. За хвилю робітники почули сильний крик і кинулись до отвору на допомогу колезі, який міг впасти у приховану пастку, але побачили його на порозі. Він був страшенно переляканий і на межі психічного розладу. За хвилю робітники самі почали спускатись під землю. Йдучи сходами вниз, вони добралися до довгого коридору з шеренгами дверей з обох боків. За дверима були низькі комірки з бетонними стінами, з яких віяло пусткою. Відкриваючи двері по порядку, дійшли до широкої зали в кінці коридору, з криницею. Звідти у протилежні боки відходили два менші коридори. В казематах лежали сувої зіржавілого колючого дроту, частини гармат, рештки провіанту, обмундирування і постелі, по тому всьому бігали щурі. Коли майстер зайшов до одного з приміщень бічного каземату, то остовпів: у кривавому світлі ліхтаря серед бочок і скринь стояв привид — напівгола людина-кістяк, обросла сплутаним волоссям. На звуки, що долинали з поза дверей, де перебували інші робітники, привид реагував, затикаючи вуха і видаючи хрипкі зойки. Майстер прийшов до тями й гукнув інших робітників, але коли ті побачили примару, то кинулись до виходу. Нагорі люди заспокоїлись і викликали поліцію. Офіцер прибув під вечір разом із суддею і за 15 хвилин нещасного монстра витягли на світ. Чоловік ледь тримався на ногах, не міг сказати жодного слова, видавав лише незрозумілі звуки. Його відвезли у лікарню, де він помер тієї ж ночі. В сусідньому приміщенні, де знайшли нещасного, виявили скелет іншої людини.

Розслідування мало встановити, ким були ці люди. Було виявлено, що до цих приміщень вів тільки один вхід — через розкопані двері, які були засипані внаслідок підриву форту 22 березня 1915 року. На момент вибуху у форті знаходилось двоє полонених росіян, про яких попросту забули. Завдяки тому, що в казематі був доступ до запасів води та провіанту, одному з в’язнів вдалося вижити і через вісім років його видобули на поверхню. Серед мотлоху знайшли коробку з-під консервів, у якій знаходився ніж, олівець і зошит з фотографією, на якій частково проглядався напис російською мовою «...береже Бог і моя любов... усюди і назавжди твоя — 27.07.1914». Після вивчення зошита, який виявився книгою тилового австрійського підофіцера, встановили, що записи робив один із ув’язнених під землею полонених російських офіцерів. Уривки тих записів було надруковано в книзі Яна Рожанського «Tajemnice Przemyskiej Twierdzy» («Таємниці Фортеці Перемишль»