Як воєвода бороду рубав

Отже, дорогою з Товстого ви їхатимете кілька кілометрів уздовж полів, де око спантеличено шукає, за що би зачепитися в нецікавому пейзажі. Раптом — зелений каньйон, майже гірський серпантин і замок, який вигулькує з-за повороту з несподіваністю привида в хорошому фільмі жахів.

Перед розвалинами замку справжнього — замок штучний: вказівник повідомляє, що перед вами зовсім не фортеця, а «Санаторій». Замок, як і місто, воліє залишатися в затінку, ховатися за високими кронами. З цими деревами на схилах гори ціла історія. Посадити тут фруктовий сад надумали турки, плануючи затриматися в Язловці трохи надовше, аніж вийшло (з 1676 по 1684). Коли фортецю відбили, її комендант Ян Самуель Хржановський вирішив опікуватися садом. Так що у яблунь з-під замку родовід дов¬ший, аніж у деяких шляхетських родів...

Первісно твердиня у плані була витягнутим п’ятикутником з однією чотиригранною вежею. Поряд з нею у найкоротшій стіні розміщувались ворота — на висоті другого поверху. Дістатися на таку висоту можна було лише похилою доріжкою та відкидним містком. За часів коронного гетьмана Юрія Язловецького (1510–1575) замок розширили на схід, зміцнили. Під впливом дружини, Ельжбєти Тарло, шляхтич настільки загорівся ідеями Реформації, що порвав із католицизмом, позакривав у своїх маєтках всі костели, а з сусіднього Червоногорода вигнав домініканців. Вже коли Язловцем правив старший син Юрія Миколай Язловецький, католики знову змогли зітхнути з полегшенням. Народна пам’ять, як це часто буває, попереплутувала імена й факти і приписала всі гріхи, разом із розпустою та ледь не атеїзмом, молодшому сину Юрія, останньому з Язловецьких, Гієроніму (1570–1607). Згідно з цією версією, було так: сам єпископ прийшов до подільського воєводи з проханням взятися за розум, на що Язловецький прореагував подібно, як десь через сто років інший реформатор — Петро І. Начебто панські вояки відтяли єпископу бороду, а ображений ієрарх прокляв Гієроніма. Легенда каже, що прокляття збулося: служниця впустила єдиного сина Язловецького в криницю і з розпачу сама туди стрибнула. Тоді Гієронім покаявся і віддав костелу ціле село, яке назвав Жнибороди на честь свого дивного вчинку. Документи ж уперто повідомляють, що Гієронім був ревним католиком, багато жертвував на монастирі, а його дружина Елеонора Острозька не подарувала вельможі жодного сина…

Якщо хочете відчути велич замку, то не полінуйтеся плутаною стежкою збігти донизу, до спокійного Вільхівця. Від річки відкривається найкращий вид на фортецю. Жодна нова прибудова не заважає уяві домальовувати те, чого вже немає.

У 1643 році місто переходить до великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Він разом із сином Олександром ще більше зміцнив замок (1644–1659) — прибудував північну напівкруглу вежу й оточив фортецю зовнішнім фортифікаційним кільцем — Нижнім замком. Це перетворило Язловецьку твердиню на один із найукріпленіших форпостів і без того надукріпленого Поділля. Козацькі загони в 1648 році даремно намагалися захопити Язловець. Турки, які хазяйнували у місті в 1676–1684 роках, теж доклалися до укріплення твердині. Це був найзахідніший форпост Порти…

Замок — палац — монастир — санаторій

Але час та розвиток артилерії брали своє, тож, як і інші цитаделі, на початку XVІІІ століття фортеця втрачає військове значення. Верхній замок стояв пусткою ще з часів турецької навали, а нижній перетворили на палац (XVII–XVIII століття). Один з наступних власників, Станіслав Понятовсь¬кий (батько короля Станіслава Августа), найбільше доклався до перебудови воїна на придворного: дуже вже сподобалися пану місцеві краєвиди, а ще й потрапив сюди в час рекордно високих урожаїв. Понятовський насадив парк, зайнявся розведенням коней…

…Нове життя принесла сюди Марцеліна Даровська з роду Котовичів. Вона отримала дозвіл Папи Римського заснувати біля замку монастир…

Кляштор діяв з 1863 по 1946 рік. Коли його закрили, монахині перенесли в Шиманув під Варшавою відому фіґуру Діви Марії Язловецької, зображення котрої можна побачити навіть на польських марках.

З 1996 року сестри Непорочниці знову заселили старі стіни, поділивши помешкання Нижнього замку з обласною фтізіопульмонологічною лікарнею-реабілітаційним центром. Матір Марцеліну, що померла у 1911 році, Іван Павло ІІ визнав блаженною. Черниці привели до ладу парк та приміщення палацу, приймають у скромних, але чистих кімнатах туристів, пропонуючи «bed and breakfast»3. Хіба не цікаво переночувати в справжньому монастирі? Ще й як. Щоправда, вам цього не дозволять, якщо на місці не буде настоятельки кляштора і вона не дасть на це згоди. Тому краще про ночівлю в монастирі домовлятися заздалегідь.

Марцеліні Даровській присвятили музей на другому поверсі палацу, а біля її поховання у вирубаному в скелі гробівці над Вільхівцем завжди горять свічки та стоять живі квіти. Велика спільна усипальня ховає в собі прах ще 86 черниць. А неподалік гробниці біжить стежка, яка веде до Язловця.

Діти різних народів

Про походження несимпатичного совітам топоніма «Язловець» існує кілька легенд. За першою маємо симбіоз слів «яз» і «ловець». Язом колись називали густий частокіл у вузькому непрохідному місці з прогалиною для проїзду, який охоронявся від непрошених та озброєних гостей. На чатах стояли досвідчені