Інша легенда розповідає, що у долині над Вільхівцем жив колись Ясько Ловець, відомий знахар. Багато людей приїздили до нього, шукаючи зцілення. А що жив Ловець на щедрій та багатій на звіра та гарні врожаї землі, люди, одужавши, залишались тут. Біля Яськової хати невдовзі виросло ціле село, назване вдячними жителями на честь знахаря: Язловець. Коли це було, не скаже достеменно жоден історик — давно, от і все. Документи згадують про Язловець лише з першої половини XIV століття. Одне відомо, що трипільці заселяли цю територію ще за тисячоліття до нашої ери.

Вдале розташування і справді сприяло приросту населення — так Язловець перетворився на поліетнічне місто, яким володіли могутні Бучацькі. Одна з гілок цього роду з часом назвала себе Язловецькими. Через Язловець пролягав торговий шлях Via Regia (Королівська дорога), що з’єднував Львів із Молдавією. Та товари не просто везли повз місто — їх виставляли на знаменитих язловецьких ярмарках. А де квітне торгове життя, туди приходять вірмени — так було у Львові, Жванці, Кам’янці... Язловець не став винятком: тут проживала одна з найбільших на теренах сучасної України вірменських громад. Вірмени були не лише купцями, а й писарями, тлумачами, ремісниками… На двох вулицях, що перетиналися в центрі міста, жили лише вірмени. Доля громади повторила долю інших вірменських діаспор: коли яничари прокотилися Поділлям у 1672 році, захоплюючи замок за замком, вірмени всією громадою переїхали до спокійніших місць. А на зміну їм прийшли діти Ізраїля.

Найграндіознішою спорудою Язловця, окрім замку, був Успенський костел, збудований у ренесансно-готичному стилі у 1589–1590 роках. Низькі напівкруглі каплиці прибудовані в XVII столітті. Зараз чотириярусна башта храму піднімається над поселенням, немов виглядаючи того, хто прийшов би костелу на допомогу. Хто б то не був, він може не встигнути: залишений без нагляду храм руйнується на очах. За останні роки, щоправда, поставили новенькі двері, але без даху вони мало чим допоможуть: поцупити в цій руїні можна хіба гробівець відомого композитора Миколи Гомулки, якого поховано в 1609 році…

При дорозі на Бучач лежить старий цвинтар з неоготичною каплицею баронів Блажовських. Те, що знаходиться в її криптах, викликає переляк у одних та розпач у інших. Десятки трун звалено на купу, муміфіковане тіло лежить біля сходів до крипти. Черниці розводять руками: каплиця обіцяна православній громаді, нехай вона й опікується мертвими. Язловчанам же, здається, все одно: панські кістки їх не турбують. Все розставить по місцях час. А він тут спливає дуже повільно.

1 Язловець — колись місто, нині — село в Бучацькому районі Тернопільської області (за 16 кілометрів від райцентру). Населення — до 600 мешканців.

2 «Містечко, загублене в історії» (англ.)

3 Ночівля і харчування (англ.)

Кам’яний корабель, калинова стріла та невидимий маєток

текст і фото: Ірина ПУСТИННІКОВА

Якщо ви любите подорожі до замків, взірців середньовічної архітектури, старих храмів та помпезних давніх цвинтарів — цей матеріал підкаже вам, куди вирушити цього разу. У Сидорів, на Тернопільщину.

(Матеріал подається в скороченні)

Замок-корабель

Під замкові стіни треба йти пішки вузенькою стежиною, що звивається вниз від каплички біля костелу. Тут над маленькою річечкою Суходіл здіймається сірий замок-корабель з каменю-пісковику. Знизу ілюзія ще переконливіша: трикутна сторожова башта нависає над пагорбом, наче ніс велетенського судна.

Фортеці такої незвичної форми в Україні більше нема — дві довгі оборонні стіни сходяться під гострим кутом. При довжині 178 метрів споруда має лише 30 метрів упоперек у найширшому місці. Раніше навколо замку були стави та мочарі. Штучно утворені водойми підвищували обороноздатність цитаделі.

Сам ландшафт підказав польському магнату Мартину Калиновському (1605–1652 роки), польному гетьману та чернігівському воєводі план замку. Його спорудили (приблизно у 1640 році) на пагорбі поблизу лісу...

Колись до замку через ворота у західній башті під’їздили вершники та підводи. Над в’їзною брамою збереглися вирізьблені в камені герби магнатських родів Калиновських та Тарновських «Калинова» та «Рола». Та найцікавіша «прикраса» башти — чимала кам’яна плита, на якій вирізано латинкою історію сидорівського замку.

Фортеця недовго виконувала свою основну оборонну функцію. У 1672 році Поділлям прокотилася турецька навала, не оминувши і твердиню Калиновських. Замок було сильно пошкоджено, і в стані руїни йому судилося перебувати до 1718 року, доки Калиновські не взялися за реконструкцію споруди. Але розвиток артилерії зробив із замкових веж чудові мішені, та й жити в просвітницькому XVIII столітті у вогких та тісних фортечних покоях було вже не модно... Тому замок стояв пусткою, і вже в ХІХ столітті остаточно перетворився на красиву руїну.

Це місце залишається мальовничим і зараз. На фортечному подвір’ї пасуться пасторальні коні, що полохливо оглядаються на нечастих гостей колишнього форпосту. Поруч з вирвою в землі, що означує розташування зруйнованої за турків башти, росте висока сосна — наче сусідній хвойний ліс вислав свого розвідника...

Костел-герб

Власники села Калиновські покликали у Сидорів домініканських монахів-обсервантів. Згадкою про ті часи залишився храм з двома вежами (1730 рік). Початковий план цієї споруди розробив талановитий архітектор Ян де Вітт, комендант Кам’янецької фортеці.

На думку спеціалістів, сидорівський костел має деякі особливості у плануванні. Але, можливо, туристу буде важко зрозуміти, що такого незвичного у вузькому пресвітерії (головній престольній частині храму) та гострокутній апсиді (виступі у вівтарній частині). Справа в тому, що домініканський костел імітує форму герба «Калинова» — на честь Калиновських: Мартина, кам’янецького каштеляна та його сина Людвіка, вінницького старости. У амбітних