магнатів виникла ідея звести споруду, що нагадувала би стрілу на луку з двома зірками. Тому вівтарна частина храму подібна до наконечника стріли, пресвітерій з трикутним гротом у торці — до лука, а двом дзвіницям будівничі надали в плані зірчастого вигляду.
Нині парадний вхід зачинено, але через бічну капличку можна зайти до костелу та роздивитись рештки дерев’яних вівтарів та амвону, скелет старовинного беззубого органу, позбавленого всіх труб, і головний вівтар...
А що шукачі скарбів — не турбують багаторічний сон споруди? Привиди не блукають напівзруйнованим будинком католицького священика та футбольним полем неподалік храму? Адже ґрунт для легенд та бувальщин тут сприятливий: у підземеллі костелу залишилися останки тих, хто колись молився в цих стінах. Чиї це акуратно складені в пивниці черепи та кістяки? Немає ані трун, ані якихось предметів побуту. Може це пограбовані могили? Зграйка місцевих дівчаток віком по 6-8 років трошки зачудовано, але загалом абсолютно спокійно роздивляються разом з нами моторошних «мешканців» костельного підземелля. Мабуть, такі візити серед місцевих дітлахів не дивина.
Склеп-велет
Та замогильна тема в Сидорові не обмежується костельними пивницями. На допитливого туриста чекає ще одна пам’ятка минулого — склеп Пайгертів на сільському цвинтарі.
Калиновські довго володіли Сидоровим, передаючи його дітям та онукам у спадок. У кінці XVIII століття Сидорів переходив з рук у руки, аж нарешті на початку ХІХ сторіччя його власниками стали Пайгерти. За родинним переказом, барони походили з курляндської шляхти. Власник Сидорова Юзеф Каласантій Пайгерт (1799–1871 роки) був поетом та художником. Його відвідував у сидорівському маєтку педагог та вчений Яків Головацький.
Пайгерти застали лише руїни замку Калиновських. Але ж потрібно було десь мешкати. І через 200 років після зведення в селі фортеці, у 1840-му, посеред великого саду виростає новий двір. На сьогодні не збереглися не лише антикварні меблі, розкішна паркетна підлога, печі з різнокольорових кахлів, бібліотека з кількох тисяч томів, оранжерея та фонтан. Не пережив останню війну і сам палац...
...Місцю вічного спочинку родини Пайгертів пощастило більше. Навколо гробівця чимало показних склепів та прикрашених скульптурами поховань, але всі вони неначе зменшуються в розмірах при погляді на цей посмертний дім в стилі класицизму. Влітку стежка до поховання заростає кущами, навесні та взимку підійти до склепу легше.
...Сидорів, здається, спить: пусті вулички та магазини, безлюдні фортеця та костел. Хочеться, щоб цей сон перервали реставратори, туристи та історики. Адже не кожне село може похвалитися такою колекцією старовинних реліктів, навіть якщо воно й розташоване далеко від великих трас.