«Орлине гніздо» Закарпаття
Від Ужгорода до села Невицьке — кілометрів дванадцять на північний схід (якихось п’ятнадцять хвилин їзди маршруткою). Прибуваємо на місце, милуємося красою Ужанської долини, дихаємо п’янким повітрям. Відразу відчуваємо, що місця тут особливі, навіть трохи магнетичні. Через якусь мить погляд зупиняється на лісистій горі, котру вінчають романтичні руїни древньої фортеці. Видовище неймовірно гарне — спочатку навіть важко відірвати погляд. Хочеться побачити замок ближче... Переходимо міст через ріку Уж і піднімаємось до замкових мурів. Кожен крок наближає нас до зустрічі із сивою історією...
Замок невіст
Легенди розповідають, що у давні часи цей замок виконував особливу функцію — захищав наречених (місцевою говіркою «невіст») від злих людей. Так виникла назва Невістський, яка згодом трансформувалась у Невицький. Може, легенди й далекі від історичної правди, але й сучасні наречені мало не з усіх довколишніх сіл та самого Ужгорода у найщасливіший день свого життя прагнуть побувати тут, зробити пам’ятні фото й насолодитися неповторною атмосферою.
Невицький замок зберігся до наших днів у руїнах. Часто, коли дізнаємося, що від фортеці зосталися тільки залишки оборонних стін та башт, вона втрачає для нас свою привабливість. Однак це абсолютно не стосується руїн у Невицькому — тут завжди людно... Невицький замок — унікальний, бо від часу зруйнування в середині XVII століття він не зазнав пізніших перебудов. Фортечні мури вперто протистоять руйнівним силам часу. Згідно з переказами, стіни замку такі міцні, бо його володарка наказала домішувати у будівельний розчин молоко і яйця, що викликало голод у навколишніх селах. Обурений народ, який мусив терпіти обтяжливу повинність, прокляв жорстоку правительку і назвав її Поганою Дівою...
Як вилося гніздо
Невицький замок постав у першій половині XIII століття після виданої угорським королем Ендре II в 1222 році «Золотої булли», яка затвердила необмежену владу феодалів на місцях, а разом з тим започаткувала безкінечні усобиці між ними. Один за одним зводились потужні замки — надійні оселі магнатів.
...У 1248 році замок уперше згадується в документах як королівський. Та перебувала у такому гордому статусі твердиня недовго. Вже 1279 року король Угорщини Ласло IV подарував Невицький замок разом з іншими королівськими землями в Ужанському комітаті воєводі Обо Омодею. У 1290 році Ендре III підтвердив Омодею дарчу на володіння замком. Відтоді історія фортеці стала надовго пов’язаною з характерними для середньовіччя феодальними війнами.
У вирі магнатських воєн
Час великих змін настав для Угорської держави після смерті у 1301 році Ендре III — останнього представника древньої династії Арпадів. У боротьбу за Корону святого Стефана (так неофіційно називали Угорське королівство до його підпорядкування австрійській Габсбурзькій монархії) були втягнуті численні магнатські родини, які вважали достойними кандидатами на престол лише своїх ставлеників. У результаті семирічної боротьби фортуна посміхнулася Карлу Роберту, родичу Арпадів по жіночій лінії, представнику неаполітанської гілки французького дому Анжу. Нового короля, однак, багато хто вважав чужинцем, а тому частина угорської знаті не визнала Карла Роберта королем і взялася за зброю. Одним із керівників повстання був Обо Омодей, власник Невицького замку. Воєнні дії відбувалися з перемінним успіхом. Та в 1312 році у вирішальній битві біля міста Розгоні, що неподалік від Кошіце (тепер Словаччина), Карл Роберт розбив магнатські війська. Маєтки Омодея перейшли у володіння наджупана Земплинського комітату Петра Петенка (Петуні), який допоміг королю у боротьбі з невдоволеною знаттю.
Чи то так не щастило мадярському монарху, чи то такою вже була та епоха, але вчорашній союзник разом із жупанами Березької й Угочанської жуп піднімає нове повстання проти Карла Роберта, оскільки той дедалі «більше і більше шкодить нам». Невицький замок став опорною базою противників короля...
Надії Петра Петенка на допомогу сусідньої держави розвіялись, наче дим. Відтепер він змушений був розраховувати лише на власні сили. Невдовзі війська змовників зазнали поразки біля Дебрецена (Угорщина), а після тривалої облоги і важкого штурму Невицький замок — останній оплот заколотників — було зруйновано. Керівників повстання оголосили «зрадниками святої Корони», їхні маєтки конфіскували і передали прихильникам Карла Роберта.
У володінні графів Другетів
Напевне, зневірившись у відданості місцевих феодалів, Карл подарував замок та інші землі італійському графу Філіпу Другету, який свого часу прибув в Угорщину разом з новим королем і відіграв важливу роль в утвердженні там династії Анжу. Другети вершили історію замку впродовж трьох століть, вони ж стали й свідками його загибелі.
Новоявлені господарі заходилися приводити до порядку надані їм маєтки. Народитися заново судилося і зруйнованому Невицькому замку. Другети перебудували його подібно до відомих їм італійських та французьких фортець...
Незважаючи на прекрасні оборонні характеристики твердині, вона не раз переходила з рук у руки, оскільки Невицький маєток був ласим шматком для численних представників родини Другетів, що ворогували між собою. Врешті-решт, у 1602 році замком вдалося заволодіти Дьордю III Другету, якого підтримували угорський король і навіть сам Папа Римський (він же, до речі, у 1614 році за підтримку католицизму нагородив Дьордя золотою короною). Та надовго утвердитися в Невицькому Другету не вдалося — у 1619 році замок захопив могутній трансильванський воєвода Бетлен Габор...
Лише після смерті Бетлена Габора Другетам вдалося ненадовго повернути собі Невицький замок з довколишніми територіями. Однак трансильванські князі, які проводили політику, спрямовану на об’єднання всіх угорських земель1, не бажали миритися з утратою твердині на території, яку вважали своєю. Тому в 1644 році князь
