Замок з купюри

У Луцька немає гордовитої надмірності Львова, столичної пихи Києва чи гамору Хмельницького базару. Луцьк взагалі невелике місто. Трохи більше за 200 000 жителів. Тут тихо, чисто, спокійно. Така ж і мова лучан — неспішна волинянська. Тут навіть бунтівливі підлітки у своїх графіті зображають види рідного міста: отже, люблять його, пишаються. І є чим.

Літописний Лучеськ

Головна пам’ятка і гордість міста — Верхній замок, або Замок Любарта. Фортець такого рівня збереженості в Україні набереться не більше десяти. Та луцький замок менш знаний, аніж пам’ятки Судака чи Кам’янця-Подільського. Його наче не існувало для радянських істориків: про нього й словом не згадано у фундаментальній «Історії Волині» (Михайлюк О.Г. та інші —Львів, 1988), замку присвячено лише кілька речень у «Історії Луцька» (Кичій І.В, Михайлюк О.Г. — Львів, 1991). Дивно, адже саме ця твердиня охороняла столицю Волині протягом століть...

Заглянемо в історію. Люди оселилися в цій місцевості над рікою Стир щойно в Х столітті. А наприкінці Х століття на місці поселення було насипано оборонний вал висотою лише один метр. Так сільце почало перетворюватися на град1. Як відмітив у своїй хроніці польський літописець Ян Длугош, саме у 1000 році Луцьк заснував київський князь Володимир Святославович. Сучасні історики з Длугошем особливо не сперечаються: версія цілком імовірна.

На початку ХІІІ століття дитинець перетворюється на князівський двір, тут виростає перша мурована споруда міста — церква Івана Богослова, майбутня катедра луцьких єпископів. Мешканці замку не лише воювали, а й відпочивали. Принаймні в шахи грали точно: археологи знайшли різьблені кістяні фігури.

За часів Любарта

Мурований замок з’явився в Лучеську все ж пізніше, в часи правління Любарта. До слова, хоч цього князя називають литовським, він ніколи не мав уділу в Литві, лише на Русі. Одружився Любарт з Агрипіною, дочкою луцького князя Андрія, отримавши від дружини у придане Луцький уділ (1331 рік). У 1340 році Любарт з удільного стає великим князем Володимиро-Галицької Русі, а невдовзі своєю столицею обирає Луцьк. Люстрація2 твердині від 1545 році стверджує: «...Іж напервей Велікій князь Люборт почал бил тиї обадва замкі муроваті, а на нім князь Світрігайло доконивал». На той час пройшло вже 160 років від смерті Любарта, та більш ранніх згадок про муровану твердиню історія не зберегла.

Але виникає питання, які «обадва» замки? Все вірно: в Луцьку була не одна, а дві твердині. Крім власне замку Любарта — Окольний замок, що примикав до нього з заходу і відділявся перекопом (ровом). Тут жили міщани, яких князівська резиденція витіснила зі старого дитинця. Дотепер від цих міських укріплень збереглася лише вежа Чарторийських та фрагменти стін. На відміну від Верхнього замку, залишки Окольника до туристичних маршрутів практично не входять — спробуй знайти ту збережену вежу серед плутаної приватної забудови. Втім, було би бажання, а орієнтир у вигляді гострого даху башти побачити не так і важко.

Таємнича корона Вітовта

...В 1392 році Луцьк «навічно» переходить до Вітовта Кейстутовича. Його правління в місті не забули: популярний луцький ресторан носить назву «Корона Вітовта», а серед міських топонімів є ще Вітольдів колодязь. Князь часто бував у місті, перетворивши його на своєрідну південну столицю Литовсько-Руської держави. Кейстутович заснував тут католицьку катедру та домініканський монастир, побудував мости й дороги, запросив у Луцьк вірменів, караїмів і німців. У замку з’являється Владича вежа, мури нарешті замикають кільце між усіма трьома баштами.

В січні 1429 року до Луцька з’їжджаються європейські монархи з 15 держав. Ось найважливіші з них: німецький імператор Зигмунд, датський король Ерік IV, польський монарх Ягайло, великі магістри Тевтонського та Лівонського орденів, легат Папи римського Андрій, великий князь Московський Василій у супроводі митрополита Фотія і князів Тверського та Рязанського, посол візантійського імператора Палеолога. Було й багато інших можновладців, а про сім’ї монархів, челядь і охорону вже й не казати. Всього до Луцька прибуло понад 15000 гостей, тоді як місцеве населення ледь налічувало 5000...

На цьому середньовічному «самміті» розглядалися важливі проблеми: міждержавні відносини, спільна коаліція проти дедалі сильнішої Османської Порти, рівні права для католицької та православної церков та... коронація Вітовта. Папський нунцій вже віз у столицю Волині обсипану діамантами корону — та чи то вона десь зникла у дорозі, чи, як стверджує луцька легенда, її розрубали на шматки і розвезли в усі куточки Європи. Так чи інакше, стати королем Вітовту не судилося. Ягайло рішуче відмовився вважати Вітовта самодержцем, хоча володіння князя простягалися від Балтики до Чорного моря. (Місцеві кажуть, що польський король просто позаздрив красі корони).

Правосуддя по-середньовічному

Тим часом Вітовт образу не забув: того ж року князь наказав «твердити» волинські замки, готуючись до війни з Польщею. Але помститися не встиг. Луцька війна спалахнула через рік після його смерті, у 1431 році, за правління Свидригайла. Цілий місяць Луцький замок витримував важку облогу, підлатуючи стіни, які раз по раз руйнувала польська артилерія, аж поки польський монарх з литовським князем не помирилися.

А в 1436 році Високий замок успішно штурмували війська великого князя Литовського Сигізмунда. Легенди стверджують, що позбавлений вотчини Свидригайло сім років пас овець на Волощині, поки не отримав знову улюблений Луцьк у володіння. Міщани радо зустріли князя-вигнанця, і той вдячно обдаровував підлеглих селами та маєтками. За Свидригайла Луцьк претендував на об’єднавчий центр всієї України-Руси. В