Мури, легенди, героїчні подвиги та жахливі трагедії, камені, вразливі, як люди, та історичні постаті, величні, як скелі. Це місто, де мусить побувати кожен, кому цікава Україна — те, що англійці називають the Must. І годі з передмовами. Поїхали!

Стара фортеця

Кожен порядний замок повинен мати джентльменський набір з військових звитяжних хронік, підземних ходів та потойбічних гостей, які ніяк не хочуть полишити старі стіни. Якщо з першим у Старої Фортеці все гаразд, про друге ходить безліч легенд, то привидів середньовічним мурам гостро не вистачає. Занадто реальною та кривавою була доля головної подільської твердині, щоб вистачило часу ще й на романтичні казки. Коли тут прислухатись, чи, бува, не гримлять кайданами моторошні духи, якщо раз у раз чужоземні зайди підходять під стіни фортеці? І місто трималося.

Кажуть, хан Ос-ман, побачивши у 1621 році укріплення Кам'янця, спитав: «Хто збудував таке мо-гутнє місто?». «Сам Бог», — була відповідь. «Нехай Бог і здобуває його!» — і повернув військо від міцних стін.

Іноземні війська здобули фортецю двічі. 1393 року литовський князь Вітовт захопив твердиню через незгоду всередині гарнізону, а в 1672-му турки запанували над оплотом Поділля завдяки чисельній (більш як у 60 разів!) перевазі.

У XVІІ сторіччі, за проектом французьких інженерів, навколо старих мурів виростає земляна Нова фортеця (в народі її ще називають — Вали). У наш час тут іноді проводять лицарські турніри й саме звідси злітають у небо букети феєрверків під час міських свят. Крім фортеці, був укріплений і острів, на якому стоїть Старе місто: Вірменський бастіон, башти Різницька і Кравецька, башта На Броді, Гловерівські мури.

Наразі замкові підземелля та башти «заселені» штучними фігурами, які зображують то Кармалюка з товаришами по ув'язненню, то мушкетерів «Гектора кам'янецького», польського національного героя Міхала Єжи Володиєвського, то небораку у борговій ямі, а то писаря та послів, що вручають грамоти шановним гостям.

Релігійне розмаїття

У 1674-1699 рр. турецька влада заходилася перебудовувати християнські споруди на мечеті. Пам'ятка тих часів — мімбар біля каплиці Пресвятих тайн. Напис на ньому й дотепер сповіщає, що «нема бога, крім Аллаха».

Поляки, які повернули собі місто, віднеслися до справи дещо по-іншому. І тепер Кам'янець може пишатися Петропавлівською катедрою, унікальним храмом зі статуєю Богоматері, що дивиться на захід з вершечка... турецького мінарета. Розумно вирішивши, що ламати — не будувати, польська влада зберегла мусульманську святиню, але у 1756 році поставила зверху католицьку статую.

Тут же, у катедрі, в каплиці Радників знаходиться один з найцінніших у мистецькому плані скарб Кам'янця — надгробок 21-річної Лаури Пшездецької з містечка Чорний Острів. Протягом двох років, з 1874-го по 1876-й, відомий скульптор Віктор Бродський виготовляв свій шедевр з цільної глиби карарського мармуру. Реалістичність образу перевершила всі сподівання невтішних батьків. Скорботний ангел загасив факел життя, книжка навічно відкрита на двадцять першій сторінці...

Нагору катедрального мінарету ведуть 145 крутих сходинок, їх приходиться долати майже у цілковитій темряві. Шлях, який сліпий муедзин долав 5 разів щодня. З мінарету відкривається панорама фортеці та острова, відновлені ратуша та вірменський колодязь, поруч — дзвіниця домініканського костелу, її в 1994 році так і не встиг-ли врятувати від полум'я пожежники з усього району. Неподалік від ратуші розмістився францисканський монастир, костели домініканок та тринітаріїв.

Православні церкви слід шукати в руських кварталах Старого міста. Найфотогенічніша з них — дерев'яна Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах, що притулилася до стрімких скель каньйону біля фортеці. Найоригінальніша — Петропавлівська з XVІ сторіччя. Такі храми будували лише тут, на Поділлі. Найстарша — оборонна Миколаївська знаходиться біля руїн величезного вірменського костелу. Товщина стін скромної зовні церковці — до півтора метра. За вірменським звичаєм, у стіну вмурований камінь-хачкар, датований 1544 роком.

Найпомітніша церква знаходиться вже на Польських фільварках: блакитні бані Георгіївського храму доб-ре проглядаються майже з усіх боків Старого міста. А найпомпезнішу зараз відновлюють за старими кресленнями у сквері поблизу міської ради: храм Олександра Невського зводили за типовим проектом на честь сторіччя приєднання Поділля до Російської імперії у 1893 році.

Від часів, коли 40 відсотків населення міста становили євреї, зберег-лася лише велика робітнича синагога поблизу Гончарної башти. Зараз тут ресторан «Стара фортеця». Місто, що споконвіків лежало на кордонах держав та імперій, вчило толерантності всіх своїх різноплемінних мешканців.

Сумний шарм

Туристу бувалому та допитливому захочеться побачити ще щось, крім «великої трійці» (замку, катедри, ратуші). Цілком логічно, та поспішайте: ще кілька років тому унікальні гідротехнічні комплекси Руської та Польської брам, які охороняли місто з півночі та півдня майже 500 років тому, були принаймні з дахами. Зараз найромантичніші куточки Кам'янця прискореними темпами перетворюються на руїни, до їх лав от-от долучиться величезна 7-поверхова башта Баторія та батарея Святого Андрія у вірменських кварталах міста. Сюди не водять туристів, хоча саме у таких місцях дух середньовіччя зберігся найкраще.

Ось комендантський палац Яна де Вітта, генія, що звів домініканський собор у Львові. Саме тут жила деякий час його невістка, прекрасна грекиня Софія Глявоне-де Вітт, пізніше — Потоцька, чиїм іменем названо знаменитий дендропарк в Умані. І хтозна, чи відбулася б коли-небудь Софіївка, не зустрінь син коменданта прекрасну 13-річну полонянку, яку посол польського короля Боскамп-Лясопольський віз монарху у подарунок. Таємне вінчання у Зіньковецькому костелі — і невдовзі Європа падає до ніг юної графині де Вітт. Ох, правий був датський інженер Христіан