Китайський палац

Це — родзинка. Це — ексклюзив. Адже китайських палаців, таких поширених колись у Європі, залишилося лише три: Оранієнбаум під Санкт-Петербургом, Сан-Сусі в Німеччині і Золочівський — до слова, найдавніший. Хто його збудував — невідомо, але ротонду датують XVII століттям, а вже прибудовані партери — XVIII-м. Треба трохи уяви, щоб розгледіти в ньому риси Піднебесної імперії. Поширене тоді «шинуазері» («під Китай») мало нагадувало справжнє мистецтво Сходу.

Мода на «китайщину» (під якою розумілося все східне) заволоділа Європою, коли завершилися глобальні війни з тюрками, а освоєні голландцями й португальцями морські шляхи наблизили до європейців східну продукцію: порцеляну, чай та багато іншої екзотики. Ознакою доброго смаку вважалося мати китайські кабінети, а серед багатших та амбітніших — китайські палаци. Численні східні сувеніри потребували окремого простору.

Оскільки ні описів інтер’єрів, ні автентичних речей не залишилося, то Китайський палац у Золочеві перетворено на Музей східних культур, який відкрито в 2004 році. Споглядати всю цю красу — набирати однакової з митцем ваги для вічності. Так гласить китайська мудрість. Обрамлення експозиції — взаємовпливи України і Сходу. Дивовижне панно, аплікація шовком по шовку «під Китай», розповість, як невідомий автор XVIIІ століття уявляв далеку «країну раю на землі»: і груші на пальмі, і дракони з індика та качки, й китаянки, схожі на українок. Мумія сокола і фрагменти саркофагів, фігурки ушепті (помічники в потойбічному світі) — це оригінали з Єгипту. А Японія!.. Наприклад, японська лака — панно, виготовлене за складною, трудомісткою технологією. Представлено воно в жанрі якузі-е, тобто сценки з театру кабукі. Уявіть собі, щоб зробити такий виріб, треба було витримати технологію, сам опис якої довгий, як чайна церемонія. Достатньо зазначити, що на поверхню наносилося від тридцяти до трьохсот шарів лаку. Виготовляли його зі спеціально обробленої живиці японської сосни (лакового дерева), використовували тільки три природні барвники: чорну сажу, червоний оксид міді та золотий порошок. І творилася лака виключно на кораблях у морі, де мінімум піску й пилюки, а кожні 10–15 шарів зашліфовувалися морськими камінцями та висушувалися у дерев’яних шафках сосновим димом. Або графіка Кунісади Утагави по рисовому паперу, яку неможливо повторити. Адже пензлі були зроблені з шерстинок, взятих з хвостів щурів такого виду, якого тепер нема...

Таємниче каміння

Кілька великих каменів, найбільший з яких важить понад дев’ять тонн, лежать у дворі Золочівського замку. На них — загадкові нерозшифровані написи готичним шрифтом, які умовно датують кінцем XIV — початком XV століття. Камені привезли в 2000 році з лісу поблизу села Новосілок. Ніяких легенд відшукати не вдалося, хіба лише чутки про погану славу, наприклад, що біля них до подорожніх чіпається блуд. Кажуть також, що ці камені в час війни розшукували секретні німецькі служби. Чому?

Пошук версій про походження каменів привів, зокрема, і до... тамплієрів. Припускають, що зашифрований напис може берегти таємницю скарбів цього ордену. Біля Новосілок у XІV столітті було угорське поселення (до речі, в Угорщині є місця, пов’язані з тамплієрами), збереглася руїна старого замку з потужними мурами біля озера, а околиці поросли терням. Це співпадає з описами замків тамплієрів, що будувалися на берегах водойм, бо існували якісь таємні кімнати, які на час небезпеки можна було затопити. Особливим символом було терня і на одному з каменів є терновий вінок. Є також знак, в якому можна роздивитися чашу (тамплієрів пов’язують з таємницею Грааля), а ще зображене вухо, теж символічний знак.

Коли і стіни не мовчать

Тюремні часи Золочівського замку були неоднозначні. Австрійці відпускали бранців додому на вихідні. У поляків режим був суворіший. А за НКВС це місце стало страшним. У 1941 році, перед вступом німців до Золочева, в стінах замку стратили в’язнів. Тіла розстріляних скидали просто з вікон. Німці змусили євреїв розкопувати заповнені людьми ями: з 649 замучених родичі змогли опізнати менше сорока. А потім німці розстріляли цих єврейських чоловіків під стіною замку, їх було близько сотні.

Люди, ризикуючи життям, півстоліття зберігали документи про арешти, знайдені в замку, вони мають в пам’яті історії, які зворушують до сліз...

У Великому палаці є окрема кімната з тюремною експозицією. У замковій капличці Благовіщення двічі на рік правляться Служби Божі, а в Каплиці-пам’ятнику біля замку в першу неділю липня — панахида...

І на завершення

Людям, що вже двадцять років поспіль у стіни замку повертають сімнадцяте сторіччя, його історія відкривається у різний спосіб: через відомі фонди Олександра Чоловського, зокрема, інвентарні описи Золочівського замку 1738 та 1768 років, через власноруч розкопані, віднайдені, відтворені речі, через інтуїтивні осяяння і логічний аналіз, через найрізноманітніші книжки від коротких правил будівництва у Польщі XVII століття та змалювання життя польської шляхти до таємниць ордену тамплієрів...

Сучасні «мешканці» замку, колектив музею — це його робочі руки і його живий дух. Герой України, володаря десятків високих титулів, вісімдесятилітній Борис Возницький зустрів нас із відром піску в руках. Він і муляр, він і маляр, як і вся музейна команда, що вміє працювати не лише головою. А