Історія села Манява.

Істрорія села обведеного з двох боків скалами, сягає в давнину, яку практично не можна відтворити ні письмовими, ні речовими джерелами. Тільки усні перекази тррохи відкривають завісу і дають повне розуміння минулого. Першим чітке пояснення назви народу, який проживав у підкарпатті дає візантійський історик Прокопій Кесарійський, який називає „склавінів” і показує географію їх поширення. Сучасники доволі чітко вказують місце поселення склавінів і антів слов’янських племен, які говорили на одній мові і мали однакові звичаї та обряди. За свідченням Прокопія вони займали велику частину земель сучасної України і Польщі. Територія заселена склавінами простягалась на півночі до Вісли, на сході – до Дністра. Переселення склавінів з обжитих місць у 5-7 ст. привело до часткового обезлюднення цих територій і залишенням тут тільки тут тільки дрібних поселень.

Правда ця назва призвела до заселення місцевості народом, який тікав перед монголо-татарами і необжитій місцині шукав собі порятунку. До цього часу можна віднести і поселення в долині річки Манявка на місці хутора „Бойки” недалеко від водоспаду.

Обширні землі бояр Доброславичів ще у 19 столітті вабили своєю красою, багатством різного звіра. Можна припустити, що тут було поселення мисливців, які полювали на звіра, адже Галицько-Волинське князівство в той час вело обшивну торгівлю у Західній Європі і Візантією.

Яка з цих версій правдиво доводить, а може і не доводить майбутні дослідження. Різні версії походження назви „бойки” як етнічної групи українців дещо пояснюють питання, але відповіді не дають. Ще в 1841 році І.Вагилевич став автором версії прот походження етнічної назви „бойки”, яку підтримував О.Партицький. суть гіпотези, яка не спростована по сьогодні і пов’язана з певними історичними подіями, полягала в тому, що назва „бойки” походила від назви віддалених кельтських племен боїв, що на початку нової ери заселяли європейські території, які прилягали до земель сучасної Бойківщини. В1836 році Іван Вагилевич здійснив похід в Карпати у розшуках пам’яток білохорватських племен. Побував за переказами і в Маняві, де йому показали „Блаженний камінь” – він передбачав, що це можуть бути рукотворні святині культу слов’ян дохристиянського періоду.

За те, що на території села Манява є хутір „Бойки” і це назва йде з незапам’ятних часів і відсуває дату заснування поселення на території села Манява і робить його одним з найстаріших поселень Карпат. Етнічну своєрідність бойків визначала насамперед специфіка їхньої господарської діяльності – переважно землеробство, яке в принципі збереглося і до сьогодні в питанні освоєння невжитків землі. В найстарішій метричній книзі, яка зберігається у церкві „Покрови Божої Матері” на кінець 18 ст. Початок 19 століття найбільш поширеним прізвищем було Бойчук, тобто нащадок Бойка.

Назва поселення селища відноситься до князівських часів Київської Русі, і тому можна говорити про часові рамки нашого послання в сучасному с.Манява.

З усього сказаного вище можна зробити висновок, що поселення в селі Манява одне з найстаріших в Карпатах і історія його сягає в сиву давнину.

Загальна характеристика території Манявського лісництва.

Манявське лісництво, загальною площею 3095 га, входить до складу Солотвинського держлісгоспу і знаходиться в південно-східній частині на території Богородчанського адміністративного району.

Контора лісництва знаходиться в с.Манява кв. 32 Богородчанського району Івано-Франківської області, на віддалі 12 км від контори держлісгоспу і 21 км від районного центру.

Манявське лісництво засновано в січні 1971 року після розєдання Солотвинського лісництва. Площа лісонасаджень складає 3095 га. Територія лісництва відноситься до району середньовисотних Скибових Горган і включає в себе слідуючі урочища:

„Млинська гора” – 172 га, висота над рівнем моря – 660 м;

„Кичер” – 264 га, - 910 м;

„Вертелів звір” – 440 га, - 1160 м;

„Синянка” – 334 га, - 1280 м;

„Криниці” – 416 га, - 1220 м;

„Кобили” – 355 га, - 1100 м;

„Остріки” – 272 га, - 930 м;

„Бубен” – 250 га, - 930 м;

„Скитик” – 342 га, - 890 м;

„Скит” – 240 га, - 800 м.

Граничить територія лісництва з держлісфондом Яблунського, Солотвинського, Межерікського лісництв Солотвинського держлісгоспу; Пасічнянського і Бухтівецького лісництв Надвірнянського держлісгоспу; міжколгоспними лісами Богородчанського лісництва і земфондом с.Манява.

Природно-кліматичні умови.

Лісові масиви лісництва розташовані на території гірського фізико-географічного району.

За характером рослинності територія лісництва належить до помірно-холодної зони. Клімат помірно-континентальний. Тривалість вегетаційного періоду 120 днів. Середньорічна температура повітря +7,1°C..Пізні весняні приморозки можливі до кінця травня, а ранні осінні – з середини вересня.

Максимальна температура повітря +28°C, мінімальна -20°C. Середньорічна кількість опадів – 840 мм. Під час вегетаційного періоду випадає 60% опадів.

Середня глибина промерзання грунту 21 см, максимальна 50см. Постійний сніговий покрив встановлюється в кінці листопада, а в малосніжні зими – пізніше. Триваілсть снігового покриву до 105 днів. Потужність снігових відкладень в деякі зими досягає 50 см. Сніговий покрив сходить в період з кінця березня до середини квітня.

Вітри переважно західного напряму, середня швидкість яких складає 3,2 м/с.

В загальному клімат району придатний для успішного проростання наступних порід дерев: ялина, піхта, бук.

Найпоширеніші види грунтів: гірські підзолисті, гірські лугові та бурі гірські лісові на продуктах вивітрювання Карпатського флішу.

Територія розташування лісництва відноситься до району середньовисотних Скибових Горган з кам'янистими розсипами і глибокими поперечними долинами. Загальний напрям протяжності хребтів – з північного-заходу на південний схід з асиметричними схилами. Рельєф в межах території лісництва характеризується висотами від 850 до 110 над рівнем моря з різко вираженим гірським рельєфом.

Об’єкти природно-заповідного фонду.

На території Манявського